Злодії та Апостоли

За вiконцями вирував, наче вода в ковбанi, приглушений шум, який нiколи в горах не стихае – у вiтряну а чи в тиху погоду. Той шум здавався Даниловi невпинним диханням планети, чутним лише на верховинах: то видихала земля струджений дух i жадiбно всмоктувала в своi легенi кришталево чисте й вiд свiжостi колюче повiтря. Гiрський шум зливався з диханням утомлених людей i ставав тишею, крiзь яку вперто пробивалася в Данилову пам’ять запаморочлива мелодiя пiснi: «Над Карпатами тиха нiч тремтить, тиха нiч тремтить, мов струна, а Говерла спить i дiвчина спить, тiльки я не сплю, бо – весна…» Ця пiднебесна мелодiя Василя Якуб’яка, цi вишуканi в гiрському шумi слова Степана Пушика скрiзь тепер бринiли, виповнюючи собою безмежний простiр неба й гiр, а теж кiмнату, в якiй спали люди.

А чи сплять? – думав у напiвдрiмотi Данило. – Таж нi – всiх оповив чар полонинськоi ночi, всi прислухаються до неi… Й нараз вiн крiзь мрево тишi вчув живий шепiт, що зливався з пiснею й шелестiв словами: «Марiчко-любасочко, вийдiм надвiр, там мiсяць розсипався на скалки й горить трава, а ми ляжемо на нiй, там не так тiсно…» – «Лежи тихенько, Іванку, люди почують, нiхто ж не спить…» – «Вийдiм, Марiчко, на полонину й до свiтанку гей як налюбимося…» – й шепiт заглушив м’який звук поцiлунка… Чи це снилося Даниловi, чи направдi вiн пiдслухав тремку намову до любовi; хлопець розплющив очi й у вiдсвiтi жеврiючих шибок впiймав тихий погляд Оленки; вiн дотикався вiями до ii вiй, два дихання ставали одним, а уста боязко наближалися, i вже зiткнулися вони у вологому поцiлунку, губи в Оленки були солодкi й рухливi, вона всмоктувала в себе дихання хлопця, та обое лежали непорушно, засинаючи в поцiлунку, i снився iм шалений грiх…

А нiч була коротка, вже за вiконцями зарожевiло небо, й розсипаний на скалки мiсяць знову злiпився в кочергу, яка блiдла й ставала бiлою хмаркою й нарештi випарувалася над гiрським гребенем; в кiмнатi посiрiло, люди заворушилися й тихо вислизали надвiр, бiля кошар уже чулося гейкання, свiтанок сповнився блеянням овець, муканням корiв, форканням коней, i чутно було владний голос ватага.