Манускрипт з вулиці Руської

Вiн повiв рукою по шиi, немов хотiв намацати тонку волосiнь, яка спiймала тiльки що рожевого коня, ступив крок по рiвному даху i зупинився, почувши тихий i владний голос.

– Новiцiуш Зиновiй! Хiба вже хтось повелiв вам вертатися до бурси?

…Абрекова не вiдходила од вiкна цiлий день. Бо й справдi – такi оказii трапляються у Львовi не так уже й часто. За ii молодостi, правда, кипiв одного разу натовп на Ринку – стинали тодi голову козацькому отамановi Івановi Пiдковi, в той день на ратушi обвалилася галерея: чи то багато напхалося туди роззяв, а можливо, й перст Божий; iншого разу святкували коронацiю Зигмунта III, нинiшнього короля, але такого, щоб воювали на Ринку, ще не було.

Льонця давно уже виспалася i пiшла до працi, Письо довго хрюкав, кашляв, стогнав, це означало, що вiн просить грошей, – навiть не оглянулася, потiм вiн щез iз хати, – дiдько його далi, як до Лисого Мацька, не занесе, – а на Ринку йшла вiйна: гримiли гармати, дзвенiли шаблi i врештi впала фортеця й загорiлася.

– Bij schyzmatоw, bij![7 - Бий схизматiв, бий! (Польськ.)] – кричали п’янi вояки, коли вже iм дiсталася нагорода за рать.

– Щоб я так з мiсця не рушилася, – мовила сама до себе Абрекова, – аби не ця пиятика, то вони б нинi не тiльки Смоленськ, а й саму Москву взяли!

Аж сплюнула – так iй це все сподобалося. Таки оглянулася до кiмнати, бо рипнули дверi. Очам своiм не повiрила: на порозi стояла панi Дорота Лоренцовичева в чорнiй оксамитовiй сукнi, з дукатами на шиi, – ота справжня львiвська панi, яка на вулицi не дивилася нi на кого, хто бодай нижче за патрицiя, а в костелi вмiла бачити самого Ісуса, бо чогось зiтхала весь час, звiвши очi до розмальованих склепiнь.

– Абрекова, – масно мовила Дорота, – будьте, панi, така гречна, потримайте в себе цей… цю посудину один або найбiльше два днi…

Абрекова нiчого не зрозумiла, вона навшпиньках пiдiйшла до панi Дороти й заглянула в дзбан:

– Гриби?!

– Ви знаете, нинi буде така нiч: всього можна сподiватися, та п’яна голота напевно пiде грабувати, а вас, вас хто зачепить?

– Ну, а гриби аж так в цiнi пiдскочили, ласкава панi? – наiвно спитала Абрекова.

– То зверху – гриби, – прошепотiла, довiряючись, панi Дорота.