Манускрипт з вулиці Руської

– А що таке совiсть – ти можеш менi ii показати, щоб я помацав, зважив, оцiнив дукатами? Со-о-вiсть маеш! Я ж тебе на грiху спiймав – забув? Спiймав тебе на грiху! – вдарив Барон у груди.

Рогатинець гiрко глянув на Барона, темний жаль затiнив його сiрi очi, вiн опустив голову.

– І нiкому не сказав, нiкому! То за те ходи тепер – випий зi мною на людях… Я нiкому донинi не сказав про твiй грiх!

– То не грiх був, Бароне, – проказав тихо Рогатинець. – То… Та хiба ти зрозумiеш?..

Народ уже втомився стояти, ворушився величезний котел, повен тисяч людських голiв, треба було закiнчувати виставу, та й сонце вже ховалося за банями Юрського собору.

Заграли ще раз сурми, iх заглушили войовничi крики – почався третiй i останнiй штурм «смоленськоi твердинi».

Вiн тривав недовго. Втомленi й голоднi мiщани, яким було обiцяно смажене на вогнi м’ясо i кiлька бочок доброго вина, так ретельно взялися воювати, що за мить розтрощили в’iзну вежу, мiст не витримав ваги й напористостi i завалився, вояки дряпалися по драбинах на мури, мури теж похитнулися i впали, обложенi щодуху повтiкали з фортецi, – когось же таки насправдi придавить! – i поздавалися в полон, врештi, твердиня розсипалася зовсiм – реготнув натовп на ринковому майданi.

Вольф Шольц, який задумав було розтягнути останнiй штурм надовше, з острахом позирав тепер на Жолкевського, проте гетьман втомлено й байдуже дивився пiд ноги, сперши на руку голову; бургомiстр скористався задумою регiментаря i, рятуючи становище, наказав пiдпалити картон i дошки.

Полум’я бухнуло в небо, видовище було вражаюче – подiбно, напевне, горiв справжнiй Смоленськ, а трибуна поволi порожнiла, гетьман наказав подати карету. Тодi нижнi лавицi трибуни зайняли переможцi й переможенi, розпочався бенкет.

На дахах ще маячiли хлопчаки, вони розiйдуться найпiзнiше. Мiж двома рядами димарiв на Гуттерiвськiй кам’яницi стояли групами по трое чорносутаннi новiцii й схоласти езуiтськоi колегii – збиратися великими гуртами i по двое не дозволялося спудеям львiвського новiцiату[6 - Новiцiат – послушництво, езуiтська колегiя; новiцii – послушники, новачки, схоласти, старшi учнi.

Новiцiй Зиновiй, шiстнадцятирiчний син реестрового сотника Михайла Хмеля, котрий служив у олеського старости Яна Даниловича, притулився до комина, на крок вiдступивши вiд схоластiв Бронiслава й Казика.