Смерть Юди

Злосливо зорив на Тому Симон, прозваний Петром: а чи не стане легшим його важке, Ісусом дане ймення, що означало скелю, з приходом до них дванадцятого апостола? Андрiй Первозваний зверхньо поглянув на Тому, як перший на останнього, й запитав: «З якого ти колiна, бо я з левiтiв», й коли почув простодушну вiдповiдь – «Не знаю», – хмиркнув погордливо, а молоденький Йоан, котрого Ісус любив, мов сина, втирав сльози ревнощiв. Перешiптувалися мiж собою Якiв Старший, Пилип i Варфоломiй, скептично посмiхався в бороду митар Матей; Якiв, син Алфея, Юда Тадей i Симон Канонiт звiльна засукували рукави, готовi до бiйки, тiльки Юда Іш Карiот втiшно пiдкидав на долонi срiбного динара, який залишився в нього в касi, незважаючи на те, що повний вiзок помаранчiв став набутком апостолiв.

– Се брат мiй, i вiком ми рiвнi, – мовив Ісус до учнiв, утвердивши цим визнанням рiвноправство мiж ним i Томою, проте була це рiвнiсть боголюдини й смертного – тож пролягла мiж ровесниками прозора заслона несумiсностi минущого з вiчним; минущiсть не могла змиритися з вiчнiстю, не вмiла збагнути ii, й вiдчував Ісус, що Тома жде зримих доказiв його божественностi.

Однiеi ночi, коли апостоли мiцно спали в наметi, а Ісус блукав на самотi берегом озера, Тома допiзна сидiв бiля погаслого ватрища й думав про одне i те ж: хто вiн, Ісус, – пророк, Бог чи дурисвiт, i чому Тома так легко полишив господарку й вiтця й пiшов за Помазаником; що це – звичайна цiкавiсть чи вище покликання? І чому Ісус тримаеться завжди в самотностi й безнастанно молиться: розмовляе вiн з Богом, як син його, чи випрошуе в нього надлюдськоi сили, бо досi ще людиною есть?

Нечутно, мов привид, наблизився Ісус до Томи, поклав холодну долоню на його тiм’я й спитав:

– Чому не вiриш у мене, Томо?

– Переконай мене, що ти не вiд свiту цього, – прошелестiли Томинi уста.

– Ти нiколи не вiрив у мене чи втратив вiру?

Мовчав Тома, бо не зважився розповiсти, як уперше побачив в Ісусовi звичайну людину: супроводжувалося це вiдкриття втiхою за Вчителя й одночасно ревнивiстю.

…Набравши в сакви помаранчiв i мушмули, подалися апостоли за Ісусом, мов гуси за вожаком, понад озером, останнiм iшов Тома.