Смерть Юди

Я ж вернувся… Що сказав би на це Матей – що добре зробив, бо ж юдейське поле таки менi належне? А може б, i не замислювався над цим виконавець вищоi волi, якому присуджено було вiддати людству Благу вiсть про народження новоi ери, в котрiй мiсця для юдейського народу визначити не зумiв.

Що ж повинен вчинити я – маю визначити? А де мое поле: там, в Орiянi, де посiяв зерна Христовоi науки, чи у спаленiй рiднiй Юдеi? З ким менi бути: з орiянським чужим народом, осяяним новою вiрою, чи iз своiм, юдейським, який з прадавньою iде у вигнання? Який рiшенець мае набрати форми слова й лягти в перших рядках мого Євангелiя?

Пустельний дзвiн гудiв, збивався, ставав з мiражних хвиль металом; таланiння забивало кожну клiтину мозку й вичавило з нього думку, що стекла чорнилом на папiрус:

«Коли ти пiзнаеш себе – аж тодi зрозумiеш, що ти син отця.

Аж тодi спала напруга з мозку i таланiння стихло, а в печеру увiйшов той, кого Тома чекав супроти своеi волi, боявся його, гидував ним, а проте не мiг у цю хвилину обiйтися без нього.

– Ти кликав мене, – сказав чоловiк, одягнутий у тогу римського патрицiя.

Чорне волосся кучерявилося над його високим чолом, мав вiн скошенi до перенiсся очi, як у Юди Іш Карiота, i думав Тома, що грiшнi думки до нього завiтали, якщо на iх пролiт з’явився найогиднiший на землi злочинець; видно, пекельнi господарi високо цiнують зрадника, що ходить вiн у них в пошанi, – нiколи ж бо живий Юда про чистоту й ошатний одяг не дбав: нi рук не мив, нi цюндрiв не латав, а ось у тогу нарядився; захожий нахилився над Томою, нiби хотiв дiткнутися до його чола гачкуватим, як у Юди, носом, i промовив, ошкiривши бiлi зуби:

– Ти подумав, що в заплату за свiй дияволоугодний вчинок Юда месiею вiд Сатани на землю посланий, й оце до тебе завiтав… Дурниця, Іш Карiот свое зробив й перебувае у сутiношному царствi тiней, вiчним же посланцем Сатани на землi е я – Азазель, якого ти покликав на пораду, вичавивши з себе перший рядок своеi немочi.

– Але ж, – схопився з лежака Тома, – ти приходив до мене змiею.

– То баечки: змii, вужi, цапки i всiляка iнша твар. Вищi сили – Яхве i Сатана – не знають iншого образу, окрiм людського, – мовив Азазель розважно.