Смерть Юди

– Звiдки ти можеш знати, – наполягав Тома, – що поганство того далекого краю, який щойно дався тобi у вiдчуття i ти сказав про нього високi слова, не збагатить Ісусiв Храм? Вiзьми мене з собою: я через сумнiви своi спостиг знання, тож зможу допомогти тобi проректи iстину незнайомому народовi.

Й погодився Андрiй.

Довго чекали обидва апостоли вiстки з резиденцii римських прокураторiв Кесарii: коли спорядиться й буде готова вiдчалити торгова римська трiера, яка повезе до Ольвii плоди юдейських садiв, повнi амфори пахучоi самарiйськоi оливи й бочки галiлейськоi риби, щоб повернутися потiм назад з найкращою у свiтi зброею – мечами, кинджалами, списами, щитами, що iх виготовляють витворнi ольвiйськi зброярi, та кiнською збруею роботи грецьких конвiсарiв – вантажем вельми необхiдним для кесарiйськоi вiйськовоi залоги, яка в кожну мить мусила бути готовою до походу на непокiрнi мiста римськоi провiнцii Юдеi.

Нарештi прибув до Єрусалима посланий Андрiем у Кесарiю лiкар й iзограф грек Лука, якого навернула до християнства Марiя Магдалина: вiн сповiстив Андрiя й Тому, що червоновiтрильна римська трiера вирушить до Ольвii за тиждень, а ще повiдомив, що в мiстi Мiрмiдонi на правому боцi Бористена в станi племенi антропофагiв перебувае в темницi апостол Матей, якого скiфи-людоiди спiймали в Пантiкапеi, де вiн навчав грекiв Христовоi вiри, й через свого гiнця передали вiстку кесарiйським християнам: за в’язня жадають двiстi динарiв срiблом.

Саме тодi, коли грек Лука впiвголоса розмовляв з Андрiем i Томою в домi власника Гетсиманського саду Марка, де колись вiдбулася Тайна вечеря, тихо прочинилися дверi до свiтлицi – так тихо, що й не почув нiхто, тiльки Тома, хоч був зайнятий розмовою, вiдчув, як розливаеться по його щоцi, зверненiй до дверей, нiжне й тихе тепло, i так йому добре стало, нiби враз побачив Марiю Магдалину, улюблену i завше соромiтно уявлювану в шлюбному ложi, жадану й незмiрно далеку, вiдмежовану вiд нього ii вiрнiстю Ісусовi – колись земному, нинi вознесеному до Бога-вiтця.