Смерть Юди

Дивлячись, як мучать римськi легiонери скатовану людину, котра не мала сили й хреста винести на гору, як прибивають цвяхами руки й ноги до деревини, Тома зцiплював зуби, щоб не заволати: «Якщо ти Бог, то чому не врятуеш себе самого?!» Та слова цi вимовив не вiн, а розбiйник, що висiв на хрестi лiворуч з переламаними руками на перекладинi, й тут почувся болiсний стогiн Ісуса i його передсмертний докiр Вiтцевi: «Боже, чому Ти мене покинув?» Як же це так: Бог покинув сина свого, то чи ж вiн – Син?

Легiонер, який був на Голготi за ката, так зримо простромив вiстря списа помiж ребра Ісуса, щоб упевнитись у його смертi, i потекла долi звичайна людська сукровиця; глянув пониклий Тома на Магдалину, й пронизала вона його душу поглядом, гострiшим списа: «Чому ти такий ниций, Томо, чому ти вмiеш вiрити лише в те, до чого дiткнувся, адже образ Бога на тобi – не тварi!»

Й вiд цього погляду пломiнчик вiри, мов у свiчки на вiтрi, осiнив мою душу: розп’яття зробить з тебе Бога, Ісусе! Акт убивства конфiрмуе нову релiгiю, яка сповiдуватиме того самого Бога, що й стара, тiльки за догмами новiтнього вчення, перетворивши тим самим ii творця iз звичайноi людини в Месiю…

Я поринав у сумнiви все глибше i з них, немов з трясовини, вибратись уже не мiг: думки, якi, здавалось, повертають вiру, поглиблювали невiру; апостоли збиралися в домi Никодима i вже почали перешiптуватись про те, що Вчитель iх одурив, – та ось убiгла до свiтлицi втiшена Марiя Магдалина зi словами «Вiн воскрес!», й моi зневiренi побратими в передчуттi обнадiйливоi близькостi до Христа знову беззастережно увiрували в Нього.

«Не повiрю, якщо не побачу на його руках ран вiд цвяхiв i не вкладу перстiв своiх в його рану пiдреберну».

І з’явився за вiсiм днiв воскреслий Ісус в домi Никодима, i я вчинив це…

Хмари опускалися над ерусалимським храмом все нижче, блискавки плавили золоту покрiвлю, грiм заглушував крики переляканих на смерть апостолiв, якi не мали сил зрушитися з мiсця, наче iх хтось прикував до землi.

Сказав Петро до Томи:

– Це на тебе гнiваеться Ісус, ти ж, мабуть, i у Вознесiння його не повiрив.

– Не був я тодi на Єлеонськiй горi, не бачив того, – вiдказав уперто Тома.

Й розлетiлися навсiбiч грiзнi хмари, яскраве сонце засiяло над храмом, тiльки гуркiт грому не стихав.