Смерть Юди

Чого ж ти хочеш вiд мене – звичайного смертного?

– Як швидко ти впiзнав мене, Томо Невiрний! Чи ж то не премудрi есеi розказали тобi, в яких iпостасях я перебуваю? Так, я проклятий Богом темний демон пустелi, проте маю силу, яка може дати безсмертя смертному. Я вiдкрию тобi пiзнання, i ти напишеш книгу, якою прославишся у свiтi не як п’ятий, а перший евангелiст, бо не заскнiлу iсторiю вiдкриеш людям, а можливостi людського розуму!

– Що для цього треба зробити? – непомiтно для себе встряв у розмову Тома, забувши на мить, що небезпечно торгуватися iз Сатаною, бо самi лише торги з ним е визнанням його зверхностi.

– Вiдречися вiд Ісуса, позбудься залежностi – хiба в тебе не такий самий мозок, як i в нього?

– Геть вiд мене, Сатано! – закляв Тома Христовим прокльоном, i змiя, немов той маклер, впевнений, що покупець ще раз звернеться до нього за допомогою, повiльно вповзла в нору, i стихло таланiння, а перед очима попливли одне за одним видiння, котрi, зрештою, мусять зринути перед людиною, яка зважилася записати на папiрусi перший рядок свого Євангелiя.

…Не було досi ще такоi мови в Ісуса, – стали помiчати апостоли, – не було до приходу Томи. Христос завжди легко проповiдував, вкладаючи у вiльнi словеснi формули глибинну суть вселенського досвiду, та з якогось часу став нiбито чогось боятися – пропала впевненiсть, й вiн часто замовкав, i вiдчував Тома, що Вчитель нiяковiе перед ним, перед його тверезим розумом, який усе на свiтi ставить пiд сумнiв. А може, пiдозрював Ісус, що Тома пiсля свого признання в невiр’i насмiхаеться над Учителем в душi, спостерiгаючи, як довiрливi апостоли заглядають йому в рот i вiрять кожному слову? Й, можливо, Ісус жалкуе, що допустився рiвностi iз смертним, Богом будучи?

Це мучило Тому.

Вiн не раз хотiв сказати Вчителевi, що наука його цiкава й велична, бо навчае Христос не як книжник, що слiпо дотримуеться вчення своiх учителiв, не додаючи й не вiднiмаючи нiчого, а як повновладний творець своеi оригiнальноi мислi; Ісус вiдкривае скарби вселюдськоi мудростi, до яких тiльки вiн мае ключi, а Нагiрна проповiдь, що стала голосом його самого, заклала новiтнi засади моралi…

Я задумувався не раз, чи вiн гебрей – бо ж так смiливо виступае проти заскорузлих старогебрейських догм, що iх проповiдують фарисеi i саддукеi, i сам для себе вiдповiдаю: вiн – нова Мисль, яка е для всiх нас новою, а народилася ще до Авраама, й тiльки Христос володiе нею, спосланою в його мозок самим Богом.