Мальви

Золото виявилося низькопробним, на ринку курс грошей катастрофiчно впав. Тодi шiстдесят яничарських орт, весь стамбульський булук, збунтувалися. Яничари поперевертали на кухнях казани з пiлавом, забарабанили по них ложками, покидали тарiлки i вийшли на Серальський майдан. У смертельному переляку Осман наказав стяти голову великому вiзирю i виставити ii на золотiй тацi перед брамою – ось, мовляв, винуватець. Але це не спинило розлютованих яничарiв, вони вдерлися до тронноi зали i зажадали плати справжнiм золотом.

Осман показав на дефтердара – то вiн розтратив скарб, але i це не допомогло. Яничари накинули султановi шнура на шию, витягнули на вулицю й мертвого поволокли мiстом на пострах Османовим нащадкам.

Не уник пiдступноi смертi, зрештою, владний приборкувач яничарiв Амурат IV. А вiн, Ібрагiм, iх ставленик. Яничари посадили його на трон, вони ж можуть i скинути. Не як повелитель, а як невiльник, що ладен дати за себе будь-який викуп, проказав квапливо:

– По п’ятсот пiастрiв на орту… По п’ятсот!

Обличчя Hyp Алi прояснiло – щедра була плата, i жахнувся Аззем-паша.

Яничар-ага, кинувши переможний погляд на вiзира, миттю зник за дверима.

Роздiл шостий

В Туреччинi та на брамi кам’янiй

Там сидiли два братчики молодii.

Один сперся на поруччя, задумався,

Дрiбненькими слiзоньками умивався.

Ой, стiй же ти, милий брате, не журися,

Яка красна Туреччина – подивися!

    Украiнська народна пiсня

Мiшки з грiшми розвозили по казармах, кидали по одному перед кожну орту.

З казарм вибiгали яничари, намагаючись випередити один одного – хто перший схопить мiшка, той отримае десять пiастрiв у нагороду.

Чорбаджi Алiм – чорнобровий красень, одягнутий у дорогий червоний кунтуш, стояв обiч i чекав, коли його заступник по казармi, ода-баша, подасть йому мiшка iз грiшми. Сягнув рукою, вийняв золоту монету, подав ii переможцевi, а коли яничари роздiлили золото мiж собою, мовив урочисто:

– Я вiддаю свою платню вам, хоробрi воiни, щоб ви сьогоднi побенкетували на честь султана Ібрагiма.

Нинi вiн мiг бути щедрим. Алiмовi випало щастя, яке трапляеться раз на десяток рокiв одному з тисяч: вiн подав коронованому султановi чашу шербету. Йому тiльки двадцять п’ять рокiв, i вже чорбаджi, завтра з благословення султана стане булук-башею, пiслязавтра – яничар-агою.