Мальви

– Великий iз великих, султане над султанами! – промовив голосно. – Раби твоi, непереможне вiйсько яничарiв, хочуть зустрiтися з тобою в краiнi золотого яблука – на Дону, Днiпрi i Вiслi!

Ібрагiм взяв чашу з рук чорбаджiя, вихилив до дна, наповнив ii вщерть золотими монетами i вигукнув до яничарiв:

– Воiни! Згадайте славу римлян, колишнiх повелителiв свiту. Продовжуйте iхню славу. Перемоги магометан хай будуть для невiрних карою небесною!

Великий вiзир, шанобливо схиливши голову, мовив:

– Хай кануть у серця воiнам слова великого Магомета Завойовника.

Ібрагiм блимнув очима на Аззема-пашу. Вiн аж тепер зрозумiв, що вiзир глузуе з нього.

Яничари вигукнули дружно:

– Кизил ельмада герюшюрюз![69 - Ми зустрiнемося в краiнi золотого яблука! (Турецьк.)]

А коли затихла луна i над майданом залягла хвилева тиша, почувся враз жiночий лемент:

– Алiме, сину мiй!

Стара жiнка проривалася через ланцюг субашiв, простягала руки, повторюючи:

– Ти живий, Алiме, синочку мiй!

Чорбаджi повернув голову на голос жiнки.

Вiн упiзнав Нафiсу, густо почервонiв, погляд його зустрiвся з Hyp Алiевим. Бачив, як субашi волочать жiнку через вулицю, б’ючи й штовхаючи ii, i не моргнув оком.

На вулицях веселився народ. Султанський почет прямував до Бiюк-сарая, минаючи двiр Айя-Софii, де поруч iз тюрбе[70 - Тюрбе – гробовець.] султанiв виросла нова могила. Старий тюрбедар[71 - Тюрбедар – цвинтарний сторож.] читав уголос фатиху[72 - Фатиха – перша сура Корану.] за упокiй душi Амурата IV.

У головах лежала бiла чалма, на шовкових шалях, що вкривали грiб, золотiв напис: «Тiльки Бог вiчний».

Наступного дня в годину прийому великий вiзир Азземпаша зайшов до тронноi зали повiдомити падишаха про стан державноi скарбницi. Ібрагiм сидiв на тронi й насторожено дивився на величного старця, що гордо, не кланяючись у пояс, ступав серединою зали. Знав молодий султан, що ця людина е нинi господарем iмперii, i довго ще Аззем-паша вирiшуватиме державнi справи, не радячись, а доповiдаючи про них султановi.

Так сказав шейхульiслам. Ібрагiм вдоволений був iз цього, адже вiн нi з чим не обiзнаний, але згадалися ехиднi слова вiзира пiд час параду, i в душi несвiдомо наростав протест проти будь-якоi його пропозицii.

– Я повинен, – сказав Аззем-паша, – ознайомити тебе, о султане, зi станом державноi скарбницi, що тримае цей трон. Довгорiчна вiйна з персами спорожнила куфри, а здобуте багдадське золото не наповнило iх.