Мальви

В далинi, над берегом Золотого Рогу, показалася невелика однокупольна мечеть, а поруч – мармурова усипальниця прапороносця Еюба.

– Це тут криниця з водою безсмертя? – нахилившись до великого вiзира, наiвно спитав Ібрагiм. Вiн чув цю легенду ще в дитинствi, тепер цiкаво було дiзнатися, скiльки в нiй правди.

Аззем-паша прокинувся вiд задуми, глянув на Ібрагiма насмiшливо i вiдповiв, забуваючи про титулування:

– Ця криниця тепер безводна. Вона висохла, чекаючи на безсмертних людей, i нема надii, щоб бризнуло джерело.

Ібрагiм не зреагував, та й не було коли. Розступилися кипариси, вiдчинилися ворота, на порозi мечетi стояв шейхульiслам. Султан злiз iз коня, яничар-ага роззув його, обмив йому ноги. Верховний духiвник сiм разiв благословив Ібрагiма, потiм пiдiйшов до нього i, прив’язуючи до пояса меч, промовив:

– Царю наш, хай вiтае тебе Аллах i Магомет, пророк його, пануй нам щасливо й довго.

Ібрагiм випростався i продекламував у вiдповiдь слова, яких навчив його шейхульiслам:

– Присягаю, що зелений прапор пророка розвiеться вiд Багдада до Вiдня, вiд Каiра до Корсики.

Я завоюю нiмецьку землю, а на вiвтарi Святого Петра в Римi звелю годувати свого коня.

Аззем-паша, схиливши голову, промовив побожно:

– О султане, хай сповняться цi слова великого Баязета.

Ібрагiм знiтився, збентежено забiгали очi, шейхульiслам, звiвши до неба очi, шептав слова молитви.

Ювелiр Хюсам з дружиною Нафiсою сидiли на бруку навпроти яничарських казарм, бiля яких мав зупинитися коронований султан, повертаючись iз мечетi Еюба.

Нафiса ще сподiвалася побачити свого вихованця Алiма.

Довжелезнi казарми стояли тут, у центрi мiста, ще з часiв Урхана, творця султанськоi пiхотноi гвардii «йенi-черi». Нi один султан не наважувався поминути цi казарми, повертаючись до Бiюк-сарая з мечем Османа при боцi. Чи мiг передбачити Урхан, що його iдея оновлення турецького вiйська так жорстоко обернеться проти спадкоемцiв османського престолу? Чи мiг угадати, що воiни, якi мали стати слугами трону, самi заволодiють ним i саджатимуть на нього собi вигiдних султанiв?

Але тодi таке вiйсько було необхiдне.

Туреччина воювала без перепочинку, не маючи регулярного вiйська. Урхан зiбрав потурчених полоняникiв – боснякiв, грекiв, вiрмен, озброiв iх i взяв на свое утримання, щоб були слухняними. Засновник дервiшського ордену Хаджi Бекташ благословив нове вiйсько. Опустивши довгого чернечого рукава на голову першого яничара, мовив: «Називайтеся “йенi-черi”.