Мальви

Валiде пiдiйшла до сина i простягнула руки до його грудей на знак кровного еднання, та Ібрагiм рiзко вiдштовхнув iх.

– Де ти була, коли я гнив у темницi? – скрикнув, аж тепер усвiдомлюючи кривду, яку йому заподiяли.

Затремтiла Кьозем, опустила руки. Ібрагiм знае, видно, що вона теж винна в його ув’язненнi. І придумав уже для неi кару. А кара для султанськоi матерi одна – в Ескi-сараi. І тодi закiнчиться могутнiсть валiде назавжди, iй доведеться до самоi смертi жити в Старому палацi на форумi Тавра серед вигнаних султанських жiнок, постарiлих одалiсок, султанських мамок – у бабських дрiб’язкових iнтри?ах, сварках, ненавистi, приниженнi.

Молодшi там ще живуть надiею, що iх вiзьмуть замiж башi, iй же звiдти нiколи не вийти. Помiтивши злючий погляд свого суперника кизляр-аги, валiде поквапилася заридати i впасти на колiна перед сином.

– О мiй сину! Вiдомо тiльки Боговi, що я перестраждала. Жорстокий Амурат не знав меж у своiй заздростi. Вiн запроторив тебе до тюрми, боячись твого свiтлого розуму, твоеi сили.

Не допомогли моi благання, материнськi сльози…

Зм’як Ібрагiм, звелiв матерi встати. Люто блимнув очима Замбул, бо перед султаном уже стояла не злякана жалюгiдна жiнка, а владна валiде – володарка двору.

Кланяючись i задкуючи, провiв кизляр-ага султана в потаемнi дверi, колiр яких зливався з кольором стiни, вивiв його по сходах до темноi галереi, загратованоi мушарабiями.

Ібрагiм глянув униз, упiзнав шейхульiслама i Нур Алi. Яничар-ага пильно спiдлоба дивився на бородатого старого чоловiка в бiлому одязi.

Позаду нього стояв нiмий слуга, тримаючи над головою великого вiзира бунчук iз п’ятьма кiнськими хвостами.

– Тут вiдбуваеться рада дивану, повелителю, – прошепотiв Замбул. – Ти добре слухай, що говоритиме отой сивобородий, великий вiзир Амурата – паша. Ти добре прислухайся…

– Аззем-паша? – Ібрагiм прилип до граток. «Це та людина, якоi я повинен слухатись, поки навчуся правити державою».

– А потiм зiйдеш униз, я проведу тебе до тронноi зали.

На гаптованих золотом подушках у залi дивану засiдали чотири стовпи iмперii: великий вiзир, дефтердар[65 - Дефтердар – мiнiстр фiнансiв.], анатолiйський кадiаскер i шейхульiслам. Бо на чотири частини дiлиться АльКоран, чотири халiфи були в пророка, вiтри вiють iз чотирьох сторiн свiту, i чотири стовпи пiдтримують балдахiн над султанським троном. Та в залi дивану був присутнiй ще й п’ятий достойник – яничар-ага. Не передбачений нi традицiями, нi Кораном.