Мальви

Позаду вiзира стояв його ескорт, по всьому мiсту народ вигукував «Ібрагiма, Ібрагiма!», чвалував до палацу Hyp Алi – усе це були пiдданi Аззема-пашi, та серед них усiх найменше сили мав вiн сам.

Тiло Амурата спорядили в спальнi султана, i тодi увiйшли сюди шейхульiслам, анатолiйський i румелiйський кадiаскери[40 - Кадiаскер – верховний суддя обох бейлербейств – Анатолii i Румелii.], вождь спагiiв – алай-бег, останнiм увiйшов спiтнiлий вiд швидкоi iзди Hyp Алi.

– Покличте валiде[41 - Валiде – мати султана.

] Кьозем, – сказав шейхульiслам, та саме в цю хвилину вiдхилилася портьера i до спальнi увiйшла жiнка в чорному. Серпанкова чадра прикривала ii суворе обличчя. Вона притулила руку до серця, скорботно дивлячись на мертвого сина. Та хвилина материнськоi печалi тривала недовго, валiде пiдвела голову, здiйняла вгору руки.

– О, радiсть мого серця Ібрагiм, син султана! – виголосила урочисто, i блиснули очi в яничара-аги. Владна султанська мати, що колись сама порадила Амуратовi посадити до тюрми Ібрагiма, благословила тепер свого юродивого сина на трон.

Hyp Алi ступив крок назад, i глянули на нього сановники. Вiн мовчки показав рукою на вихiд, шейхульiслам вагався тiльки мить i пiшов першим, а за ним усi члени дивану. Мовчазною процесiею пройшли через подвiр’я, минули султанську конюшню i зупинилися перед залiзними дверима двiрцевоi темницi. Розступилися вартовi, каштелян тюрми прогундосив тремтячим голосом:

– Тiльки з дозволу великого вiзира можу вiдчинити браму… Hyp Алi шмагонув його канчуком, зiрвав з пояса каштеляна ключi, i вiдчинилися зi скреготом дверi.

Заросла людина в брудному халатi, з червоними очима боязко наблизилася до виходу, впала на колiна i проячала:

– Тiльки… тiльки Амурат е i буде повелителем правовiрних, нiхто не смiе визнавати iншого… даруйте, даруйте менi життя…

Валiде Кьозем рiшуче ступила вперед i перервала Ібрагiмове квилiння:

– Сину мiй, твоя любляча мати благословляе тебе на престол предкiв.

– Нi, нi! – вереснув Ібрагiм. – Я не пiду звiдси, я не пiду!

– Принести тiло Амурата! – наказала валiде.

І тiльки тодi, коли Ібрагiмовi дозволили дiткнутися до братового трупа, вiн повiрив.

– Тиран мертвий, мертвий! – закричав, схопив ротом повiтря i впав зомлiлий на руки Hyp Алi.

Старий Хюсам, власник ювелiрноi майстернi, що заховалася у темнiй вулицi на околицi Скутарi, довго не мiг заснути цiеi фатальноi ночi.