Орда

– Його вже нема, нема, вiддай менi Севолож, пресвiтлий царю!

А далi почали вибiгати iншi: були тут протопоп Заруцький – вiн просив слободу Лизунiвку, що належить отцевi Бистрицькому, котрий самого шведського генерала Майерфельда гостив у своему приходi, i сотник Бандурко виказував корчмаря, що частував оковитою шведських воякiв; гей, аж бо то вже вилаштувалася нескiнченна черга до посольськоi канцелярii з чолобитними на млини, ставки, лани i пасiки.

Проте Петровi повернувся добрий настрiй, вiн гукнув:

– Скорняков, а йди-но роздрухай Чечеля, може, ще не сконав, хай погляне, яким геройством мстять землячки за його муки!

Та не встиг комендант зрушитися з мiсця, як iз гурту полонених i до кари приведених вихопився отець Данило iз Ставкiв i, ставши перед царем, проголосив:

– Я покрию цю ганьбу своiм життям i скажу: лукавий царю, зруйнував еси Батурин, людей перебив, навiть дiтей не пошкодував, то й ми не зарiкаемося в московськiй кровi по колiна бродити, бо за руйнування Батурина вся Украiна встане!

Зареготався цар i зупинив слуг, що кинулися до священика.

– Облиште його. Хай подивиться сьогоднi на страти, потiм колесуйте, поки не вiдмовиться вiд скверних слiв, а завтра попросимо його виголосити в Троiцькому соборi анатему Мазепi!

…Другого дня, 12 листопада 1708 року, на дзвiницi Троiцькоi церкви забаламкали дзвони, скликаючи глухiвський люд на майдан вибирати нового гетьмана.

Тих, хто замкнувся по хатах, наляканих вчорашнiм судом i шибеницею, яку для чогось поставили на церковному майданi, драгуни виганяли силомiць, надто ж упертих в’язали й долучували до гурту полонених козакiв i старшин, яких не встигли стратити вчора, й погнали всiх до Лебедина на дальшi допити й муки.

Цар наказав привести тортурованого вчора отця Данила, що мав перед богослужiнням проклясти Мазепу, – мовили кати, що покаявся на дибах пiп.