Мальви. Орда (збірник)

Усе, що можеш ти зробити, – гидливо плюнути свому хазяiновi у вiчi, але нiколи не перестанеш нести його мiшки… Яка бiда примусила тебе впрягтися?.. Та якщо це вже сталося з нами, тож несiмо до скону свою ганьбу, поки не вигинемо. І нащадки нашi, що промчаться спраглi над землею, не пожалiють нашу пам’ять…»

Марiя рiшуче взяла Мальву за руку i потягнула за собою, туди, де вирував невiльничий ринок, де, надриваючись, закликав муедзин свого бога чинити його правду на землi. Пiшла за дервiшем.

Мурах-баба чекав.

Вiн бачив, як жiнка била поклони, знав, що вона прийде до нього. Потрiбна була йому: навернена душа на iстинну вiру, монастирська куховарка i наложниця. А дочка – та красунею стане, i за неi великий бакшиш матиме вiд будь-якого мурзи.

Сказав дервiш:

– Стежка, якою ми йдемо, провадить до нашого такiе. Ступаючи на цю стезю, ти заодно ступаеш на шлях наближення до Бога.

На околицi мiста, в долинi, виднiвся серед квадратних лiп’янок пофарбований у зелений колiр фасад будинку, вiд якого в обидва боки тяглися високi кам’янi стiни, обгороджуючи просторий двiр.

Монах розiгнув спину, кивнув рукою до Марii, i вона, як заворожене зайча, що саме йде у пащу кобри, подалася з Мальвою за ним у ворота.

Дервiш наказав обом скинути взуття i обмити в басейнi руки, обличчя, ноги. Потiм вiн знову кивнув рукою i пiшов попереду, ведучи iх до сутiнного примiщення мечетi. Показав на сходи, що провадили вгору, а сам зайшов до середини. Марiя подалася на галерею, загратовану мушарабiями[27 - Мушарабii– гратки на вiкнах у гаремах i на галереях у мечетях, де моляться жiнки.

], i, затамувавши подих, придивлялася крiзь гратку до того, що робилося внизу. Судорожно стискала Мальву за руку.

Один за одним зайшли дервiшi з опущеними головами i стали в коло. Останнiм увiйшов шейх[28 - Шейх – глава дервiшського монастиря.] у зеленiй чалмi. Вiн сiв посерединi на баранячу шкуру, i всi тодi сiли. Хвилину мертво мовчали. Враз убiгли два послушники, тягнучи за собою дорогi, мов ланцюг, чотки з зернинами, завбiльшки з волоський горiх.

Кожний монах схопив по зернинi в руки, а тодi шейх затягнув:

– Ви побачите Бога-творця в останнiй день суду лице в лице так, як бачите тепер подiбних вам. Усi, хто поклониться iдолам замiсть iстинного Бога, будуть скинутi в полум’я вiчне.

Пiшли чотки по руках монахiв. Сусiд передавав сусiдовi, а при дотиковi до кожноi зернини всi кричали голосно «Аллах!».