Країна ірредента

…Із села Зашкова, що бiля Жовкви, Євген доiжджав потягом, який приходив на львiвський двiрець перед початком занять у гiмназii, а пiд вечiр вертався тiею самою льокайкою, що сонно тягнулася за стефензонiвським паровозом; перетинаючи поля, лiси й перелiски, вона тяжко пихтiла i голосно висвистувала, нiби давала знати управителевi чотирикласноi зашкiвськоi школи пановi Михайловi Коновальцю i його дружинi панi Марii, що iхнiй найстарший син вертаеться додому.

Тодi молодшi Євгеновi брати Мирон i Стефко стрiмголов бiгли на станцiю, перескакуючи Думний потiчок й полохаючи на левадах лелек, якi заснували в Зашковi свою колонiю i гнiздилися майже на кожнiй стрiсi; хлопцi повисали в улюбленого брата на шиi, не поминаючи теж його вiрного товариша Романа Дашкевича, який деколи вибирався до Євгена на нiч i вважався в родинi Коновальцiв за свого… Цього ж суботнього надвечiр’я приiхало iх аж трое, тож Євген, коли всi зайшли до хати, представив третього своiй родинi:

«Це Максим Безрiдний, наш новий колега».

Євген втiшався цiлковитим довiр’ям своiх батькiв, вони нi про що його не випитували, знаючи, що вiн чинить завжди розважно – беручи участь у пiдпiльних товариствах чи то в органiзацii «Просвiта» в Зашковi… Та незалежнiсть найстаршого сина все ж таки турбувала батькiв: незважаючи на шанобливе ставлення до батькiв, Євген створив для себе свiй, ним самим осмислений свiт, в якому ховався вiд родини i вiд людей, немов у мушлю; вiн удосконалював своi знання i свiтогляд теж самотужки, а поради батькiв i настанови улюблених учителiв Івана Боберського та Іллi Кокорудза були тiльки контролем його власноi позицii.

Євген при тому нiколи не вивищував себе над товаришами, проте примушував iх своiм логiчним мисленням, категоричнiстю, а ще зовнiшнiм елегантним виглядом рахуватися з його думкою й мимоволi йому пiдпорядковуватися, тож зовсiм спонтанно пiддався Євгеновому авторитету його побратим Роман Дашкевич, а нового приятеля Максима Безрiдного з першого дня знайомства цiлком поглинула Коновальцева харизма.

Максим не пропускав сходин Украiнського студентського союзу в будинку «Сокола-батька» на Руськiй, згодом Євген запропонував йому вступити до таемного гуртка «Мазепинський курс мiлiтарний», який збирався в Зашковi. Цього разу вони приiхали втрьох, й на них в селi вже чекали студентки унiверситету Ольга Левицька, Марiйка Бачинська й Олена Степанiвна, а також поетеса Костянтина Малицька, яка займалася збором пожертв на майбутнiй стрiлецький легiон.