Країна ірредента

…В Украiнському городi молодь, одягнена в козацькi та стрiлецькi строi, озброена незарядженими «верндлями» та «манлiхерами», ще бавилася у вiйну, а в Європi вже тлiло зловiсне жарево, припорошене попелом секретностi, й знедоленi народи з дня на день чекали вибуху в тривозi й надii; до вiйни готувалися поляки й чехи – i ось прокинулися й украiнцi: вiйськовий Здвиг вирушив iз Стрийського парку в похiд через Львiв; товариства «Соколiв» i «Сiчей» вже карбували крок по бруку пiд проводом новiтнього регiментаря: Кирило Трильовський у кармазиновому гетьманському жупанi, в мазепинськiй шапцi з перами, в широких синiх шароварах i з шаблею при боцi марширував попереду колон; голова «Сокола» Іван Боберський не встиг випозичити в театрi «Руськоi Бесiди» хоча б полковницького мундира i, ображений, вiдвiв своiх «соколiв» на значну вiддаль вiд Трильовського, щоб не виглядати поруч з ним гетьманським джурою; «сiчовики» в сiрих стрiлецьких одностроях крокують за Трильовським, i Роман з Євгеном обмiнюються iронiчними поглядами, киваючи на кремезну статуру новоспеченого гетьмана, й каже упiвголоса Євген:

«Ще не знати, чи буде створено при австро-угорськiй армii украiнський легiон на подобу Першоi бригади Пiлсудського, а вже нашi вождi посварилися за регалii, нiбито в майбутнiй вiйнi вирiшуватимуть перемогу не сила i еднiсть, а барвистi кунтушi й розцяцькованi пiхви шабель…»

Гiрку реплiку Євгена заглушила пiсня «Ой у лузi червона калина», та враз вона стихае, ii перемагае iнша, ще не чувана, щойно створена, нова пiсня – бравурна i водночас елегiйна, ii злагоджено виконують артисти театру «Руськоi Бесiди», переодягнутi в стрiлецькi мундири:

Накрила нiчка та й тихесенько

Земленьку кругом,

Лиш вiтер мряку несе злегенька

Над розiсланим лугом,

І до любовi закликае

Чарiвниченько соловiй,

А блiдий мiсяць розсилае

Чарiвну пряжу мрiй…

Хтось учора чи нинi склав цей романс про молодого поручника, що стоiть на вартi бiля окопу i згадуе останнiй перед вiйною студентський бал, останнiй вальс iз коханою, останне прохання не забути його, i зiтхае поручник, i замiсть зiтхання вибухае з його грудей гаряча кров.