Край битого шляху

Заздрiсть, та страшна i сильна помiчниця самого диявола, кине Владека просто в його обiйми i дасть йому грамотного й вiрного агента полiцii.

У цьому Костельнiцький був упевнений. А мати в унiверситетi свою людину, до того ж свого квартиранта, вихованця, нiколи не завадить. Владек стане його очима й вухами в цьому безпосередньо недоступному для полiцii вогнищi всiлякоi крамоли. Чей же недаром комiсар брав до себе на квартиру сина простого урядовця.

Залишилась одна перешкода: треба було якось iзолювати Владека вiд демократичного впливу його батька.

Увiйшовши до кiмнати Владека, Костельнiцький помiтив, що юнак схвильований.

– Ви чимсь стурбованi? – запитав. – А я до вас з цiкавими новинами. Ви нiде не зустрiчалися зi своiм колегою вiд серця Кривдою?

Владек перелякано видивився на Костельнiцького. Що це вiн?

– З Антоном? Його вже давно нема у Львовi.

– Чому ви так думаете? Вiн увесь час у Львовi. Хiба ви до нього нiколи не заходили?

– Заходив давнiше. Господиня сказала, що вiн виiхав.

– Ха! Цiкаво, чи й зараз ви тiеi думки, що нема чеснiшоi людини вiд Кривди? Вiн весь час у Львовi. Займався полiтичною дiяльнiстю, а тепер переключився на наукову…

– Не може бути! – здивувався Владек, все бiльше хвилюючись. – Вiн би зайшов до мене…

– Нi, вiн не зайшов би до вас. – Костельнiцький примружив одне око. – Йому невигiдно пiдтримувати старi знайомства, тим бiльше з вами. Потихеньку друкуе статтi в газетах, а цими днями у «Вядомосьцях лiтерацкiх» з’явилася його грунтовна розвiдка… A-а, ви не читаете журналiв, мон шер! Розвiдка цiкава.

– Нiяк, – спалахнув Владек. – Асистент може обiйтися без дисертацii.

– Безперечно, Мохнацький помре, i ви тодi будете в Кривди асистентом. Непоганi перспективи.

Владек схопився з мiсця мов ужалений. Це вже занадто! Що дiеться за його спиною? Згадав, як Мохнацький тицьнув йому якось Антонову статтю i сказав: «Ми знали Кривду i не мали поняття про нього», нiби дорiкнув: «Бачите, а ви не здатнi на таке».

– Що ви хочете сказати? – з притиском звернувся до Костельнiцького.

– Та нiчого… Хiба те, що доктор – наукове звання, а асистент – тiльки адмiнiстративне.

– І що з того? Мого мiсця нiхто не займе.