Черлене вино

Черлене вино

Роман Іванович Іваничук

Роман Іваничук. Зiбрання творiв (Фолiо) #6

Роман Іваничук (1929—2016) – вiдомий украiнський письменник, лауреат премii iм. А. Головка, Нацiональноi премii Украiни iм. Т. Шевченка та iн. У його творчому доробку близько двадцяти iсторичних романiв, якими письменник заповнюе бiлi плями в нашiй iсторii. І вiн не обмежуеться лише зображенням тих чи iнших подiй минулого, а визначае багато проблем, якi хвилюють наших сучасникiв.

Роман «Черлене вино» (1976), що увiйшов до VI тому зiбрання творiв Р.

Іваничука, вiдтворюе подii першоi половини XV столiття – героiчну оборону останньоi твердинi Галицько-Волинського князiвства – Олеського замку, маленького острiвця народноi волi. Через образи смiливого ратоборця Івашка Рогатинського, скомороха Арсена, гончаря Микити автор змальовуе запеклу боротьбу пiдневiльного люду, що кинув виклик можновладнiй шляхтi.

Роман Іваничук

Черлене вино

Роздiл перший

Скоморохи

…Ту кривавого вина не доста; ту пир докончаша храбриi русичi; свати попоiша, а самi полегоша за землю Рускую.

    «Слово о полку Ігоревiм»

– Скоморохи йдуть! Побрiшники! Баiшники!

На трикутному брукованому майданi, що широким краем уперся аж у Стир, а гострим у В’iзну браму Любартового замку, зчинилася веремiя. Ярмарковий ритм умить порушився: обвiшанi шовком та оксамитом литовськi жидове, що з самого досвiтку звихались у натовпi, першi прослизли до оборонного муру, ховаючись iз своiм крамом за вiрменськими ятками; львiвськi вiрмени перестали провадити гендель – застеляли плахтами ляди з шафраном, перцем i заморськими винами; украiннi кметi, покинувши рибу, мед, вiск, бiгли, штовхаючись, удiл майданом, щоб не прогавити оказii, тiльки тверськi торговi люди, мовчазнi й незворушнi, стояли, нiби нiчого й не трапилося, iз сороками з соболиними, бобровими й горностаевими шкурками i зневажливо знизували плечима:

– Невидаль яка! Гусе-е-льники…

Замковi козачки, одвiрнi, служки, кухарi, забувши, по що iх послали пiдстолii та пiдчашi, протискались крiзь натовп луцьких мiщан, котрi виходили на майдан у ярмарковi днi не так задля торгiв, а щоб прочути новини, якi iнколи просочувалися крiзь мури замку; шляхтичi й бояри стримано споглядали видовище збоку; найближче стояли цiкавi до всього волинськi кметi й каланники в смушевих шапках i широкополих кожухах.

Вiд рiчкового причалу, де розмiстилися торговi комори й купецькi гости[1 - Гости – заiжджi двори для купцiв.