Черлене вино

Не мiг замок умiстити всiх европейських правителiв з почтами, бо наiхало iх тiеi зими пiд 1430 рiк!

Вiтовт вiдвiв для постоiв найкращi будинки в Луцьку й фiльварки на околицях, одного лише гостя, та й то не надто прошеного, задля остороги поселив у склепiнчастих кiмнатах Стировоi вежi – неспокiйного, бунтiвливого, та нинi потрiбного йому в тяжбi з королем Польщi Ягайлом – свого двоюрiдного брата Свидригайла Ольгердовича, князя чернiгiвського.

Сьогоднi – великий ярмарок на майданi перед В’iзною брамою: днями ко?нрес закiнчиться.

Нинi ж увечерi велику нараду провадитимуть европейськi правителi в червоному палацi Вiтовта: Свидригайло з самого ранку жде запросин на нараду.

Не кличуть… Вiтовт прислав дари, брат Ягайло – милостивого листа, а самого не просять.

Свидригайло ходить по хоромах, немов звiр у клiтцi, злоба й рiшучiсть нахлинають на нього, i враз, мов спалах блискавки, проймае мозок рiшення:

«У себе скличу свою раду!»

Князевi думи перервав скрип дверей, на порозi став одвiрний:

– Державець Олеського замку боярин Івашко Преслужич-Рогатинський проситься до тебе, князю.

– Клич… Клич! Саме до речi…

До хоромiв увiйшов високий лицар з посивiлою бородою i, поклонившись, мовив:

– Руськi бояри просять тебе, Свидригайле, у свiй стан. Князь, кремезний i присадкуватий, пiдiйшов до гостя i довго стояв мовчки, придивляючись, – наче зважував, чи варто дiлитися з цим мужем своiми замислами. Боярин теж мовчки ждав. Густе волосся, пов’язане чорною стрiчкою, спадало на плечi, губи зацiпленi, погляд пильно пантрував князя.

– Б’е наш час, Івашку, – врештi вимовив Свидригайло, заповзята рiшучiсть блиснула в очах князя, i злагiднiв погляд боярина. – Чуеш, б’е наш час… Це добре, що ти прийшов, олеський старосто. Я тебе ще не зрiв ув очi, а ти моя головна опора на пiвднi – на Кам’янець мало маю надii. Кажеш, просять мене руськi бояри у свiй стан? Скажи, що йду. А ввечерi ви всi прийдете до мене на бенкет… Але як це так, що я досi тебе не бачив, Преслужичу?

– Спасибi, що хоч iм’я мое запам’ятав…

Понурився боярин Івашко: близько тримае бiля себе Свидригайло князiв Василя Острозького, сина Федора, що то ратоборствуе нинi серед гуситiв, i Олександра Носа, та визволяли Свидригайла з крем’янецькоi тюрми не тiльки вони.

Як нинi пам’ятае Івашко… У великий четвер 1418 року зiбралися князi Василь та Олександр у Рогатинi, у дворi Преслужича, i таку кознь задумали: «Свидригайло за нами стояв, то ми визволимо його i князем своiм поставимо».