І земля, і зело, і пісня

У пiвнiчному свiтi холод породжуе злу силу, готову рушити валом на землi, що знають Бога, й вiдчинити тiснини в Полиновому урочищi… Так гласить орiянський кощун… Поблагослови, чоловiче Божий, – звернувся волхв до Андрiя, – цю землю, може, не дасть ваш Бог злiй силi спустошити колись наш край».

Вiн троеперстям тричi торкнувся до чола апостола, i той вкопав на вершинi кручi хреста.

І промовив урочисто Андрiй Первозваний:

«Бачите гори сi? На них возсiяе благодать Божа, i стане тут город великий!»

* * *

Стихла апостольська сповiдь Андрiя Первозваного, яка долинала з-над вод Генiсарета до слуху Івана Богудухавинного, лик якого зухвалий майстер Євген Безпалий поеднав з образом апостола; потахла рiч Андрiя у вiчностi, й долунювала лише з розламiв минулого часу поганська музика рогiв, флояр, гусел i тилинок, що супроводжували пророчу мову, але й вона блякла, вiддаляючись у незвiстi, поки не стихла пiд торохтiнням барабанiв на капищах… Й тодi на мiсце музичного хаосу почало вливатися, набираючи гармонiйноi звучностi, мелодiйне таланiння дзвонiв, що долинало звiдусiль – з-пiд земних пропастей, в якi запалися, рятуючись вiд лихолiть, християнськi монастирi, та iз золотоверхих соборiв, що сягали хрестами слави небес.

І в тому гомонi вчув Іван Богудухавинний голос апостола Андрiя, що пробився крiзь хорал староi й новоi музики свiту до слуху письмовця:

«А що сподiялося в орiянськiй землi пiсля мого благословення на Святошинськiй кручi?»

Й передав Іван апостольський зойк, який долинув iз правiчностi, чотирьом пiлiгримам, що сидiли на забутому поганському капищi довкруж холодного жертовного каменя, котрий протягом тисячолiть не знав жертвоприношень.

Тож обiзвався на той запит славний богомаз Євген Безпалий, який з’еднав у образi Андрiя Первозваного давноминулий час iз днем нинiшнiм, переступивши межу, що роздiлювала епохи.

«Що творилося? – перепитав. – А що – кривавилися на цiй землi мiжусобицi, якi знесилювали наших предкiв. Та врятував iх вiд загибелi благословенний симбiоз давнiх вiрувань, на захоплюючi казки схожих, з чистотою християнськоi любовi, про яку мовили мiж собою апостол Андрiй i волхв Богодан.

Та хай про це вам оповiсть iсторiя…»

І земля, i зело, i пiсня

I

Непогiдноi осiнньоi ночi 1259 року князь Данило покинув Холм. Із Шумського городища, що бiля Кременця, замiсть гiнця вiд брата Василька прибув владика Іоанн i розказав князевi, що трапилося.