Хресна проща

– Не треба… – промовила вона холодно й, щоб перемiнити тему розмови, задала тривiальне студентське питання: – Маеш цiкаву професуру, Аркадiю? Знаю, що маеш, ваш факультет старий i потужний, а я не можу нiчим похвалитися: журналiстика в нашому унiверситетi щойно заснована, й на викладацьку роботу напхалося повно вчорашнiх газетярiв, якi досi дописували до преси про щасливе колгоспне життя й перевиконання планiв… І якби не львiвськi бiблiотеки, то я вийшла б з унiверситету такою ж зеленою, якою й зайшла, або ще дурнiшою.

На Пiдзамчi вийшли з електрички й рушили тiсними занедбаними провулками в бiк Голоска, поки не вийшли на Рiзницьку. Лiда продовжувала розпочату розмову:

– А в кого ти найохочiше слухаеш лекцii?

– На це питання важко вiдповiсти, Лiдо… Зарубiжну читае Чичерiн, то не викладач – артист! «Человек, кружку пiва!» – на таку експресивну реплiку не кожен актор спроможеться… А Гофмана подае так, що мурашки йдуть поза шкiрою… Античну лiтературу читае Лур'е – то не викладач, а Бог! А яке щастя бачити щодня на кафедрi украiнськоi лiтератури академiка Возняка.

Рiзницька вулиця задзвенiла вiд Лiдиного смiху, й Аркадiй, якому щойно здавалося, що вiн здолав гордовиту дiвчину цiкавою розмовою, вiдчув себе враз знищеним.

– Lapsus linguae, lapsus linguae![3 - Мовна помилка! (Лат.)] – заволала Лiда на всю вулицю. – Ти ж хотiв сказати – полiглот?

– Бодай тобi… Помилився, – проказав Аркадiй скислим голосом.

– Дурниця, з кожним подiбне трапляеться… Якийсь дячок, наприклад, звернувся до прелата й замiсть «ваша ексцеленцiе» сказав «ваша ексгумацiе…» – й Лiда ще лункiше засмiялася.

Аркадiй замовк – зламаний, переможений. Лiда ще щось вищебетувала, намагаючись зiгнати з хлопця знiченiсть, та це iй не вдавалося. Бiля свого будинку вона зупинилася й несподiвано для Аркадiя вчинила те, що з самого початку iхньоi зустрiчi мав намiр вчинити вiн перший.