Хресна проща

Мирон крутив гудзика на Антоновому пiджаку й переконував його, що настав час по-новому дивитися на рiдну iсторiю.

– Усi нашi помисли, – говорив вiн, – зверненi в минуле. Ми гордимося найсильнiшою колись у Європi княжою державою, але ж ii давно вже немае; хвалимося найдобiрнiшим вiйськом – козацтвом, а де воно нинi; тягнемо свiй родовiд вiд Трипiлля – i яка ж то пиха нас дiймае, що з-над Днiпра розповсюдилась по всьому свiту хлiборобська цивiлiзацiя, й забуваемо проте, що, можливо, в тiй сивiй давнинi зосталася й навiки зачахла наша незалежнiсть…

– Але ж було, було? – пробував сперечатися Антон.

– Тож то i е, що – було!.. Вся наша бiда, Антоне, в тому, що ми не вмiемо, навiть не насмiлюемося ставати модерними, ми так нiжно любимо свою ветху патрiархальнiсть, що й свiтського елеганта Шевченка одягнули в старий кожух й анiруш не хочемо знiмати ту одежу з нього; ми стали нецiкавi свiтовi, вiд нас тхне нафталiном… Таж ми навiть новоi украiнськоi лiтератури не знаемо як слiд, наш образ Божий заляпано червоним багном, крiзь яке прозирають лише сiрi постатi Гаврилюка, Тудора, Гадана, а були ж у нас Юрiй Липа, Олена Телiга, Олег Ольжич – що ми вiдаемо про них? Та ми й про великого поета Євгена Маланюка дiзнаемося лише iз вiрнопiдданськоi iнвективи Сосюри: «Шановний пане Маланюче, ми ще зустрiнемось в бою!» Але ж не протестуемо проти свого невiгластва, навiть деколи ним i пишаемося i брешемо самi собi, що нацiоналiстична лiтература не витримуе з нами конкуренцii, а Олена Телiга, тендiтна жiнка, зреалiзувала свiй протест у Бабиному Яру пiд смiх фашистiв, однак про ii подвиг ми майже нiчого не чули…

Обступленим темрявою Мироновi й Антоновi здавалося, що iх у печерi тiльки два, й вони не помiчали того, що в такiй самiй самотинi стоять на тлi свiтляноi плями печерного отвору Лiда й Аркадiй i розмовляють упiвголоса.

«Скажи менi, Аркадiю, коли ти справжнiй?» – «Коли дивлюся на тебе». – «Ти й тут вдаеш iз себе артиста, адже цiеi митi ти мене не бачиш, темно». – «Твiй образ завжди перед моiми очима». – «Невже аж так наблизилася я до тебе в черзi твоiх пасiй?» – «Ти завжди йшла попереду них».