Хресна проща

Моя вiдвага змiцнiла, коли побачив усiх моiх друзiв, якi сидiли перед печерою на складених чотирикутником колодах; Аркадiй стояв обiч i палив цигарку, Лiда, схрестивши на грудях руки, спiдлоба дивилася на нього, нiби хотiла збагнути, що справжне ховаеться десь там глибоко в його душi, замасковане ефектною зовнiшнiстю… А може, в них уже настав мир, – подумав я, – й тi словеснi шпильки, якими вони вряди-годи обмiнювалися, тiльки перевiряли iхне взаемне ставлення i не вiдштовхували, а навпаки – наближали одне до одного? Вiд цих думок ставало в мене легше на серцi – а й справдi, якби вони припасувались, то не проймав би Аркадiй хтивим поглядом Оресту… Мирон голосно сперечався з Антоном й не помiчав мене, а Ореста враз сплеснула в долонi й утiшно вигукнула – сталося це достоту так, як я вимрiяв, йдучи з Янова до Страдча:

– Гляньте, вiн уже йде, нiкуди не дiвся!

Аркадiй i Лiда повернули голови в мiй бiк, та я не побачив на iхнiх обличчях навiть вiтальноi усмiшки, вони обое мовчки брали участь у дискусii мiж Мироном i Антоном, й видно було по них: та суперечка тривала вже довго i встигла iх знудити.

– Ти хочеш вивести народ з полону власностi? – голос Синютки зiрвався на дискант. – А вiн давно з нього вийшов, не залишивши при собi навiть присадибноi дiлянки, i як мае бодай курку, то й то ласка Божа, вiн вже забув, як свиня хрюкае, й мукання корови давно не чув… Про таке крiпацтво, щоб селянин таки нiчого не мав, i пан Енгельгардт не мрiяв!

– А я про що кажу! – обурювався Антон.

 – Я ж говорив про те, що колгоспники стали державною власнiстю, мало того – приватною власнiстю голови колгоспу, який розпоряджаеться i землею, i людьми, як своiм маетком, собi будуе хороми, а колгоспникам виплачуе на трудоднi грами зерна… Звичайно, Енгельгардтовi таке й не снилося. Тож саме з такого полону власностi мае вийти люд, та для цього треба змiнити систему колективного господарства.

– І до чого той люд прийде? – заярювався Мирон.

– До справедливого розподiлу продукту – вiдповiдно до затраченоi працi.

А те, що залишиться, пiде на школи, на стипендiювання здiбних до науки дiтей. Рiвномiрний i рiвноправний розподiл – пiд суворим контролем…

– А хто стане тим контролером? Ще один паразит над паразитами! О, той уже збудуе собi не хороми, а замок! І премiюватиме рабiв лотерейними бльочками до iнтимних кiмнат…

– Ти забуваеш про таку категорiю як мораль.

– Моральнiсть, дорогий мiй, iснуе у господарiв, а не в рабовласникiв.