Хресна проща

Пильно, аж до болю в очах, вдивлявся у глибину темного тунелю помiж буками, в який шугнула вузька дорiжка до залiзничноi станцii, нарештi в сутiннiй глибинi заворушилися три чоловiчi постатi, а попереду них дрiботiла, просто-таки бiгла золотоволоса дiвчина, туга коса спадала iй на груди, вона притримувала ii лiвою рукою, а правою помахувала Ігоревi, i йому солодко защемiло в серцi вiд думки, що Ореста до нього квапиться, що не образилася за його поцiлунок, яким вiн обпiк ii щоку, коли вони пiсля репетицii в актовiй залi прощалися бiля пiд’iзду на Пiсковiй, – видно, пам’ятае, видно, слiд його шаленства грiе ii й досi; дiвчина стрiмко наближалася, й Ігоревi здалося, що вона хоче втопитися в його обiймах, однак Ореста рiзко зупинилася перед хлопцем, нiби iй стало соромно за невтримнiсть, хвильку стояла непорушно, приглядаючись до Ігоря, враз безпричинно засмiялася, знiяковiння згасило гримасу усмiшки на ii устах, й вона промовила:

– Ти такий дивний… Що з тобою?

– Смiшний? – витиснув Ігор з горла одне слово й бiльше нiчого не зумiв сказати, тiльки рвучко подався вперед з простягнутими руками й так застиг, наче спiйманий на крадiжцi: з лiсового тунелю виринули на свiтло три постатi, й тiнi враз ожили: Доленко, пiдкручуючи вуса, лукаво посмiхався до Ігоря, Молодин вiдвiв убiк погляд i, як це здалося Ігоревi, вмисне не дивився на нього й Оресту, й вигляд його був надто поважний, гейби аж сердитий; Синютка, виставивши вперед вказiвного пальця, щось лепетав крiзь смiх, певне, розказував свiжий анекдот, бо всi враз голосно засмiялися, однак Ігор того дотепу не почув: вiн цiеi митi зустрiвся з поглядом Лiди, яка досi ховалася за спинами хлопцiв i врештi протиснулася промiж них уперед; обличчя панни було ясне й вiдкрите, нiби висвiтлене чарiвним лiхтарем iзсередини, вона розпростерла руки й вигукнула, дивлячись при цьому на Ігоря, немов хотiла подiлитися своiм захопленням тiльки з ним:

– Як тут гарно, як гарно! – й додала пригаслим тоном, показуючи на овальний чорний отвiр печери: – І моторошно… А взагалi, ти молодець, Ігоре, що покликав нас у свое царство…

Ігор прикипiв поглядом до Лiди, нiби вперше ii побачив: певне, ця панянка, коли iй хотiлося, мала дар висвiтлювати свою приховану за холодною маскою дивну вроду; зблиск Лiдиноi чарiвностi на мить заслiпив Ігоря, вiн хотiв якось зреагувати на Лiдине захоплення, та не знаходив слiв; за час Ігоревого сторопiння на Оресту нахлинуло гiрке вiдчуття своеi непотрiбностi, й вона вийшла з поля Ігоревого зору, вр