Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

 – Коли нарештi почнеш чесно жити?

Тодi кiнто сказав ту фразу про чеснiсть, i Гулак зрозумiв, що Гiвi зовсiм не покидьок, якого виплюнуло на вулицю дно.

– Так чому – петлю, коли в тебе е розум? – розвiв руками Гулак, дивлячись на вродливе обличчя кахетинця.

– Ай, професоре, – кiнто вiдступив крок назад. – Що ви розумiете? Прийшли просвiщати грузинiв, а що про них знаете? Спасибi, що хоч навчились кiлька слiв по-нашому… Ловите за руку, вчите праведностi, а не подумали, бо навiщо чужинцевi про це думати, чому гордий кахетинець з Телавського повiту, батько котрого ходив у снiжно-бiлiй папасi з тiбетськоi кози, у черкесцi до п'ят i бiлих чоботях, iв балик, чихиртму, лобiо i плов, а запивав червоним кахетинським, – чому його син опинився на тифлiських закутках, навчився грабувати i спить просто неба на землi?

– Та знаю, що не з добра, але хiба так слiд шукати виходу з бiди? – вони всiлися на колоду пiд чинарою.

…Вересневий теплий вечiр виповнив присмерком чашу мiста вщерть – вiд Махати до Мтацмiнди. Серпик мiсяця зараз сховаеться за руiнами цитаделi, i стане зовсiм темно. Гулак поспiшав. Що робить у цю мить Тереза, що думае?.. Та що б не робила, що б не думала – не знае, як нинiшнiй день перегорнув усе пройдене його життя, мов вiтер аркуш староi книги, – без ладу, висвiтлюючи то тут, то там сторiнки для нового прочитання, i давнiй, знайомий, багато разiв продуманий змiст книги зазвучав несподiвано по-новому… А скiльки виявилося мiсць у нiй, якi варто б вiдредагувати, а скiльки незаписаних, марно пропущених сторiнок, а чи вистачить життя, щоб заповнити iх? Хiба не став i я з гордого карачохелi жалюгiдним кiнто, який дбае не про творiння, а лиш про те, як прожити день?

Певне, подiбнi причини вибили нас з тобою, Гiвi, з рiчища чистоводдя, i ми обидва чалапаемо замшiлими, висхлими заводями, де ходити безпечно, та знайти нiчого там не дано.

…Тодi кiнто Гiвi простягнув на знак примирення руку, повернувся до Миколи Івановича, щоб мати його обличчя перед собою, – так вiн завжди розмовлятиме з професором, де б не став з ним на розмову, звiряючи свою сповiдь його очам – iх зблисковi й потьмаренню, смутковi й просвiтлiнню.