Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

А вiн:

«Глядiть, щоб новий день, мов злодiй, не застав вас без оружжя».

Олексiй не вiдводив од мене збудженого i пильного погляду – таким я ще його не бачив. Попиваючи хмiльний трунок, i, вдоволений, що мiй гiсть уважно мене слухае, я й далi пригадував уголос ту розмову.

«А може, ви ще вiрите в доброго царя? – перейшов Гулак до свiтськоi теми. – Ваше преподобiе, отямтеся! Згадайте олександрiвських днiв прекрасне начало: лiбералiзм, визволення Європи вiд Наполеона i – аракчеевщина. А в лiтературi – «свобода друку», яка довела до того, що, за словами Пушкiна, уся письменницька творчiсть стала рукописною! То повiрте тодi i в самозванцiв, якi й донинi ходять по Сибiру пiд iменем Костянтина Павловича, обiцяючи визволити Росiю вiд кривавого Миколи!»

Отак i сказав – i я отетерiв.

«Ви граетесь iз смертю, милейший», – застерiг я.

«Кому не вистачае мужностi витримати смерть, той не мае мужностi витримати й життя», – вiдказав менi Гулак.

– Ми холодно розiйшлися, – закiнчив я свою розповiдь Петрову, який вельми уважно мене слухав.

– Яке дiло? – спалахнули очi в Петрова.

– Ну… фiлософське, господарське, державне… – почав я викручуватися. Тож треба: дам спонуку цьому бiдному хлопцевi i пропаде ще й вiн. – А втiм, не йди до них. Держи свiй посуд у святостi й честi, то й користь якусь принесеш люду…

– Ваше преподобiе, – пiдвiвся Петров, i я побачив у його очах вiдчайну рiшучiсть на якийсь вчинок.

Це запитання спантеличило мене, воно знову було надто гостре й оголене, мов на допитi, перед такою прямотою все мистецтво риторики пропадае, i ти мусиш вiдповiдати однозначно: так або нi. Щось у душi моiй перевернулося, я з острахом глянув на Петрова i в цю мить не побачив на його обличчi нi сiростi, нi втоми, нi впокореностi – передi мною стояв мiй слiдчий i суддя.

– Грiх, – вiдказав я коротко.

Того великоднього вечора, на понедiлок, розбудив мене серед ночi якийсь свердлячий скрип. Я довго наслуховував, звiдки вiн долинае. Здавалося – з кiмнати Петрова. Що вiн там робить? Майструе? У великодню нiч? Небавом все стихло, i я заснув, подумавши, що в моему старому будинку завелися мишi. Але з понедiлка на вiвторок мене знову розбудив той самий дивний звук. Нi, то не мишi, вирiшив я. Але хто – грабiжники? Я встав з лiжка i, босий, поволеньки почовгав у сiни.