Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник)

Треба вийти, зiбратися з думками, до такоi зустрiчi слiд наструнити душу, не дай Боже почати все з докорiв, задавнених рахункiв…

Було пiзно. Подивована усмiшка розтягнула вузькi уста Костомарова i вiдбилася – така ж сама – на обличчi Гулака; оголосили перерву, Микола Іванович стиснув лiкоть Горяеву, мовляв, я уже йду… Вiдчув: зараз станеться щось непоправне. З-перед очей зникли розмрiянi, натхненнi колядою друзi й обличчя красунi Алiни зникло, залишилися тiльки вони обидва, але не тут – у кабiнетi Дубельта.

Худе, вiдтiнене свiтлими вусами, пооране зморшками обличчя керуючого Третiм вiддiлом iмператорськоi канцелярii набрякае люттю, вiн кричить на зламаного страхом, пригнiченого Костомарова: «Повторiть, повторiть усе, що ви говорили про Гулака! Бо пожалкуете, о, як пожалкуете!» І Костомаров, опустивши очi, повторив…

Гулак подибав до виходу, та наздогнало його хрипке: «Миколо!», i вiн зупинився.

Горяев аж тепер пов'язав кiнцi: та це ж вони обидва колись – Господи!.. Вiн пiдбiг до Гулака i взяв його пiд руку.

– Ви не впiзнали професора Костомарова?

Микола Іванович стояв незворушний, холодно дивився на другого Миколу Івановича, який наближався до нього з розпростертими для обiймiв руками – пiдходив i нiяковiв, погляд Гулака вiдштовхував його, вiн сповiльнював крок i врештi зупинився. Гулак простягнув йому руку, суворо глянув, уклонився i без жодного слова вийшов з дзеркальноi зали, залишивши розгубленого Костомарова i прикро враженого цiею сценою Горяева.

– Колись Бог нас розсудить з тобою, Миколо… – сказав по хвилi Костомаров, дивлячись у той бiк, куди подався Гулак.

– На Божому судi потрiбнi будуть свiдки, – почув тихо мовлене збоку. Повернув голову до незнайомого.

– З ким маю честь? – спитав.

– Старший викладач Тифлiськоi гiмназii Горяев, професоре.

– Свiдки, кажете?.. Можливо, будете свiдчити i ви…

– Якщо спотребиться… Тiльки не забувайте, що один свiдок – це звинувачувач або оборонець, а багато – то вже совiсть.

– Я не боюся i тисячi, колего, – зiтхнув Костомаров.

Михайло Володимирович Горяев

Я з доброi, власноi волi живу на Кавказi. Не висланий. А втiм, як – з доброi? 1861 року (я тодi закiнчував Петербурзький унiверситет) розпочиналися славнозвiснi студентськi бунти, ви iх повиннi пам'ятати, пане Костомаров, здаеться, тодi вже працювали професором iсторii в унiверситетi… Та що це я таке кажу – «здаеться»?..