Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

На пiвднi вiрним менi буде молдавський господар Олександр, на пiвночi зiпрусь об лiкоть Бориса Тверського. З Руссдорфом уклав трактат. А з Чехiв покличу Корибута. Я сильним став, королю, чуеш? – Свидригайло затиснув у руцi буздиган, прикрашений на головцi срiбними пластинками. – А коли ти не погодитися на моi вимоги, – вiн рвучко схопився з крiсла i пiдiйшов упритул до короля, – я зроблю з тобою те, що зробив ти колись iз Кейстутом! Сiдайте до столу, вашмостi, – ось вам пера, чорнило, папiр. Подай епископу причандалля, князю Семене.

Ягайло безмовно скляними, стеряними очима поглядав то на Свидригайла, то на Олесницького.

Кракiвський епископ, навдивовижу спокiйний, кивнув королевi головою:

– Присягайте i пишiть, що вiд вас вимагаеться, ваша свiтлосте.

– Ви… ви пишiть, ексцеленцiе, – простогнав король.

Коли Ягайло i Олесницький вийшли з залу у супроводi стражникiв, Свидригайло, невтримний у своiй втiсi за взяту нарештi владу, розкотисто зареготав. Але рiзко змовк i за хвилину проказав твердо:

– Вертайтеся у своi замки, панове, готуйтеся до битв.

Потiм довго мовчав, обличчя його судомила навальна лють, вiн пiдiйшов широким кроком до Гольшанського i потряс його за вилоги жупана.

– Куди дiвся Жигмонт Кейстутович, якому служиш? Чому не присягнув менi на вiрнiсть?

– Великий князю, – вiдвiв Гольшанський Свидригайловi руки. – Не подоба тобi загравати з Борисом Тверським, запеклим ворогом католикiв. Ти забув, що литовськi князi – римського вiросповiдання.

– Тут стою, тут! – заревiв князь i стишився, поглянувши на Гольшанського i Юршу, що стояли один навпроти одного у понурiй, тяжкiй мовчанцi. – Панове, – мовив лагiдно, – тиран помер, почнемо ж ми по-новому правити. Щоб по ньому, який чвари сiяв, i духу поганого не залишилося…

Втiм, захиталася завiса на дверях, до тронного залу вбiг маленький чоловiчок, лементуючи:

– А я, а я, а я – куди дiнусь?

– Генне! – вдарився об поли Свидригайло.

На Михайла Осташко Калiграф, повернувшись увечерi до своеi кiмнати, яку наймав у купецькiй гостi, записав у книгу таке:

«Зрозумiвши цесарськую з Вiтовтом лiгу, же двi корони посилае Сигiзмунд – одну Вiтовтовi, а другу Юлiаннi, жонi його, поляки вирушили в поле i положишися межи лiсами на Турiй горi, аби послов з коронами похватали.