Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

За вiру православну… А яка для мене рiзниця, хто спускатиме псiв з ланцюгiв – католик чи схизмат? Рать за вiру… А ii, ту вiру, давно подiбнi до вас розпродують за привiлеi i герби, вимiнюють за мiсця на магiстратських лавах, програють по корчмах у костi. Та й скiльки вас – Осташкiв та Івашкiв – спохопилися по воду, коли хата згорiла? З усiх бокiв ви вже оточенi костьолами, тож змирiться, бо там сила, а вас жменька. Та ви ще не встигнете дзенькнути мечами, як вам на шиi надiнуть колоди, i ви умить зречетеся тii вiри.

Йшов швидко, розмовляючи i лаючись уголос – бiль приглушувався, i жаль йому ставало за тим болем, який дав йому вiдчути, що й вiн людина. Але не щадив його – хай щезне: нитка перепалена i розмотуеться новий клубок.

Перед смерком минув млин осадника Зоммерштайна на Полтвi i ступив на Кракiвське передмiстя Львова.

«Плетуть вiнок Орисi…» – ще раз зав'ялило в душi й стихло. Новi враження заполонювали Арсена: вiн упiзнавав Старе Мiсто, в якому зупинявся кiлька рокiв тому, йдучи на Рогатин.

Лиса гора з руiнами Данилового замку ще виднiла на тлi оранжевого неба, а Пiдгородця i Старий ринок, i костьол Іоанна Хрестителя серед густих лип уже сховалися в сумерки. Над самим Волинським шляхом високим пiдмурiвком звелася паперть Миколаiвськоi церкви – десь недалеко, тут, повинна стояти корчма «Брага», в якiй майстер Симеон Владика та його челядник прощалися з Арсеном пiсля довгоi дороги з Кракова до Львова.

Арсен вибрався на пiдмурок, обминув жебракiв – тi ще не розходилися, в церквi вiдправлялася вечiрня – i звiдти побачив високий з баштами мур, що оперiзував Нове Мiсто. Того разу довелося його обiйти, бо скоморохiв не пропускали у Татарськiй брамi, завтра ж вiн заховае гуслi пiд полу каптана або в корчмаря залишить, а таки пройде, бо мусить вiдшукати мудрого майстра i друга Симеона Владику.

З-за кам'яних дувалiв татарського кварталу спинався мiнарет мечетi; Арсен згадав, що корчма стоiть трохи нижче.

Арсен iшов провулками, захаращеними камiнням, покидом, смiттям, обминав дощанi халупи i згадував слова майстра Владики: «Тут жила, кипiла й хизувалася теремами, храмами й замком славна столиця Лева. Це все, що вiд неi залишилося.