Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

У Флоренцii бунт ремiсникiв придушили флорентiйськi гранди, у Францii Жакерiю розгромили загони дофiна Карла. Ви ж з королем посилайте свое вiйсько на Шльонськ, адже про це i просить вас iмператор. А в Литвi я сам знайду силу приборкати коромолу. I Свидригайла – теж, якщо б вiн посмiв виступити проти мене. А треба вам моеi допомоги – шлiть послiв у Вiльнюс. Я закриваю конгрес, на якому мене ображено: своею притчею ви дали менi зрозумiти, що нi я, нi мiй народ не вiльнi… Ваша свiтлосте, – повернувся князь до Сигiзмунда, – я не мiняю рiшення i ждатиму корони у своiй столицi.

– Клятвопорушник… – вимовив Ягайло, розплющивши маленькi очицi.

Свидригайло дiзнаеться про це пiзнiше. А тепер вiн пiдвiвся з дубового стiльчика, одягнувся у кубрак i попрямував до свiтлицi. Дверник доповiв: прибули русинськi бояри.

У свiтлицi дубовий незастелений стiл прогинався пiд вагою дзбанкiв з винами, полумискiв з м'ясивом i пiдливами, пахло шафраном i гвоздикою, тертим хроном i цибулею.

Князi й бояри – у передсiннi iх роздягнули з шуб i шапок слуги – стояли у легкому поклонi. Свидригайло вiдсунув з грюкотом стiлець, що стояв йому на завадi, швидким кроком пiдiйшов до гостей i теж кивнув головою, якусь мить стояв, приглядаючись до облич своiх сподвижникiв, нiби оцiнюючи здольнiсть кожного.

Слуги в темно-фiолетових каптанах, пiдперезаних жовтими поясами, збилися гуртом, готовi стати за спинами вельмож, як тiльки тi сядуть за стiл; Свидригайло махнув до них рукою, щоб вийшли в сiни, а одвiрному наказав стати за дверима.

– До столу, панове! – запросив гостей i сам сiв на чiльному мiсцi.

Туровський князь Олександр Нiс, товстий, тiсно обтягнутий атласним жупаном, i вдвiчi молодший за нього князь Василь Острозький, прозваний Красним, сiли праворуч, як найближчi приятелi Свидригайла, – обидва вони супроводжували його колись з Крем'янця до Констанци; по другий кiнець столу, навпроти господаря, примостився старий боярин Михайло Юрша, державець Луцького замку; лiворуч посiдали князь Семен Гольшанський – у кiрасi й налiкотниках, наче прийшов на поле бою, а не на бенкет, i староста Олеського замку Івашко Преслужич-Рогатинський.

Свидригайло ще раз обвiв поглядом гостей i зупинився на пещеному безбородому обличчi князя Гольшанського, з роду Гедимiновичiв, наче вагався починати розмову в його присутностi.