Через перевал

Северинова вiдповiдь спантеличила присутнiх – усi зрозумiли, кого стосуються цi iнвективи, й розвивати драстичну дискусiю нiкому не хотiлось. Борис теж мовчав, не знаходячи аргументiв для суперечки, та по хвилi нiби отямився, вигукнув:

«Асимiляцiя, шановний колего, – процес прогресивний, бо з якоi б то причини iнтеграцiя стала нинi такою популярною в Європi? Асимiляцiя змiцнюе державнi утворення!»

«А з ким ви збираетеся асимiлюватись? – запитав Северин. – Може, з китайцями – iх же набагато бiльше, нiж росiян».

Знову запала незручна мовчанка. Порушили ii молодi поети: iм чужi були роздуми Северина, й не розумiли вони або ж не хотiли розумiти сенсу суперечки, й це пригнобило Майстра, чей вiн завжди спiлкувався з молодими й розраховував на iхню пiдтримку.

Северин просто-таки розгубився: виступи поетiв, спочатку несмiливi, за мить переросли в гармидер, незлагодженiсть, крик, сум’яття, вони вибiгали на середину конференц-зали, метушилися, перепиняючи один одного, вигукуючи кожен свое, й нiхто нiкого не слухав; декламацii мiнялися спiвами, несамовите жестикулювання ставало схожим на ритуальнi танцi аборигенiв, енергiя молодих людей була справдi негативною i виборсувалась з iхнiх грудей, очей, ротiв протестом невiдомо проти кого; шабаш не вщухав, i нiхто розшалiлих не вгамовував, – Северин довго не мiг збагнути, що, власне, стало причиною такого розгардiяшу, аж поки не прийшло до нього усвiдомлення, що вдаванiй благопристойностi, в яку юнi самi себе зашнурували на цiлий мiсяць, беззмiстовнiй, з iхнього погляду, бовтанцi на трьох морях прийшов кiнець.

Терпець увiрвався: прiсна атмосфера позiрного примирення мiж поколiннями перемiнилася в гримучу сумiш, в бунт проти моралiзаторства, дидактики, премудрого фiлософування згрибiлих стариганiв i передовсiм проти нього, Майстра Северина, який своею доповiддю нiби намагався загнати iх у безпросвiтне минуле, у давню хлiборобську цивiлiзацiю – а тим часом уже iнша, iндустрiальна, наближаеться до свого кiнця, й настае нова – iнформацiйна, iнтернетна, комп’ютерна, космополiтична, тож немае iм, молодим, дiла до прадавнiх шляхiв, якими ступали iхнi предки, iздили волами, де свiтили скiпками, обробляли землю сохою, мандрували то пiшки, то на верблюдах i складали пiснi про любов до рiчки, стежки, калини, ромашки.