На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Бо війна – війною…» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Бо війна – війною…

Автор
Дата выхода
12 июля 2021
🔍 Загляните за кулисы "Бо війна – війною…" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Бо війна – війною…" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнював білі плями в нашій історії.
Роман «Бо війна – війною…» (1989) – це розповідь про складний життєвий шлях галичанина, якому довелося пройти через Першу світову війну, еміґрацію, повернення на Україну і репресії 1930-х років. Широта подій, зображених Р. Іваничуком, захоплює – від натуралістичних картин Першої світової, польсько-української війни 1918–1919 років до виживання українських еміґрантів за кордоном. Письменник змальовує останні дні життя і смерть Івана Франка; на сторінках роману постають Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Степан Рудницький, Олександр Олесь та інші представники цвіту української нації; а також оживає побачена очима першопрохідців краса Північного полюсу.
📚 Читайте "Бо війна – війною…" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Бо війна – війною…", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Власне, менi не треба було iх читати, брат усе навiч розповiв у концтаборi на околицi польського мiстечка Домб’е бiля Кракова. Мене, коли я повертався з iталiйського фронту, iнтернували пiлсудчики тiльки за те, що я назвався украiнцем, а брат потрапив у польський полон пiд час операцii чети Украiнськоi Галицькоi армii на залiзницi Львiв – Перемишль.
Михайло втiк iз табору, я ж не зважився: завжди був боязливiший за нього. Повернувся додому пiсля окупацii поляками Галичини.
…Іван Шинкарук був мобiлiзований австро-угорською вiйськовою владою аж у липнi 1917 року, пiсля вiдступу з Галичини армii генерала Брусилова.
А думалось: обминула його вiйна. Друга росiйська окупацiя Галичини вже не здавалась окупацiею, люди прийняли нову владу за свою: подобрiв «москаль»; Коломийський повiт прилучено до Чернiвецькоi губернii Галицько-Буковинського генерал-губернаторства, у Пилипiвцi вiдкрито дитячу захоронку[13 - Притулок.], де дiти отримували снiданки i вчилися, учителька Шубертiвна приступила до працi, взявши собi на допомогу недовченого Івана.
Сповнилась Іванова мрiя: вiн став учителем. А восени, як пообiцяв голова шкiльного вiддiлу губернаторства Іван Гнатович Красковський, вiдкриеться у Станiславi вчительська семiнарiя – у Тернополi вже вiдкрили, – й Іван закiнчуватиме педагогiчну освiту.
Залишився живий, тiшився хлопець, хоч iнодi добиралося в душу почуття юнацького сорому: не понюхав пороху. Ось повернуться з фронтiв, якщо не загинули, Михайло i Гриць, хвалитимуться своiми пригодами й подвигами, а вiн, пацифiст, не матиме що розповiсти про себе, хiба… Та хто захоче знати, що пережили пилипiвцi за час вiчноi, здавалось, вiйни, коли в селi тричi мiнялася влада i кожна вимагала жертв та кровi, мов ненаситний молох.
Розпочалася вiйна; пiшла чутка, що у Стрию присягнули цiсаревi на вiрнiсть Украiнськi сiчовi стрiльцi, а по тракту Коломия – Снятин – Чернiвцi промарширували без боiв росiйськi вiйська в жовто-сiрих шинелях, iз настромленими на довгi «трьохлiнiйки» тригранними штиками.
Десь там в окопi лежить стрiлець Михайло i свято вiрить, що його куля обмине, а вiйськовий губернатор Галичини генерал-ад’юнкт граф Бобринський топче ту вiру наказом, надрукованим в окупацiйнiй газетi «Прикарпатская Русь»:
«Росiйськi доблеснi солдати! Нехай кожен iз вас уб’е тiльки чотирьох нiмцiв, австрiякiв, мадярiв, i наша армiя винищить чотири ворожi. Тiльки чотирьох! Хто хоче бiльше, не забороняеться.









