На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Бо війна – війною…» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Бо війна – війною…

Автор
Дата выхода
12 июля 2021
🔍 Загляните за кулисы "Бо війна – війною…" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Бо війна – війною…" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнював білі плями в нашій історії.
Роман «Бо війна – війною…» (1989) – це розповідь про складний життєвий шлях галичанина, якому довелося пройти через Першу світову війну, еміґрацію, повернення на Україну і репресії 1930-х років. Широта подій, зображених Р. Іваничуком, захоплює – від натуралістичних картин Першої світової, польсько-української війни 1918–1919 років до виживання українських еміґрантів за кордоном. Письменник змальовує останні дні життя і смерть Івана Франка; на сторінках роману постають Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Степан Рудницький, Олександр Олесь та інші представники цвіту української нації; а також оживає побачена очима першопрохідців краса Північного полюсу.
📚 Читайте "Бо війна – війною…" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Бо війна – війною…", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Пеньков, не розумiючи, поглядав на нашi суворi обличчя, намагаючись збагнути причину невдоволення, i поступово нiтився сам, пiснiв, з усмiшки на губах залишилася жалюгiдна гримаса; вiн опустив курiпку на землю неподалiк вогнища i глянув на мене, пробуючи ще раз витиснути усмiшку, та це йому не вдалося; вiн вимовив:
– Спатрайте на обiд…
Юра Нiструл, виминаючи запобiгливий погляд Пенькова, сказав крiзь зуби:
– Ти не мiг з цим почекати хоча б тиждень?
– Та що ви, братцi! – Пеньков зняв рушницю й припер ii до бунгала.
Федiр мовчки сопiв, дивлячись пiд ноги, його воляча шия багровiла, я подумав, що саме так вiн готувався колись до розмови з «блатними», чекав, що й зараз його товстi губи виплюнуть вульгарну лайку, та вiн, видно, стримав себе, пiдвiв голову й сказав до Пенькова:
– Мiльйони? То правда… Мiльйони окремих курiпок, а в кожноi – дiти.
Горбов засмiявся: вiн не зрозумiв, кого стосуеться слово «стерво» – Пенькова чи вбитоi курiпки, – i своiм смiхом трохи розрядив напружену атмосферу; потiм спитав Пенькова, начеб нiчого особливого й не трапилося:
– Ви весь час працювали домоуправом?
– Яке ваше дiло? – пирхнув Пеньков i подався до озера.
І тодi менi мало не вихопилося з уст: «Кумом», опером працював, я його знаю. І стрiляти йому не першина!» Та щось ворухнулося в моiй душi жалiсливе: я ж нi вiд кого не чув, щоб вiн стрiляв у людей, навiть тодi, пiд час розправи… Пеньков виконував свою службу, хтось мусив там служити, не можна iх усiх осуджувати, серед них були й люди… А скажу зараз – i нинiшнiй його вчинок накладеться на колишню професiю, я затаврую людину назавжди словом «убивця» – чи маю право це вчинити? А що пiдстрелив птаха не в сезон – з кожним може таке трапитися: мисливський iнстинкт…
Я змовчав.









