На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Благослови, душе моя, Господа!..» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Биографии и мемуары. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Благослови, душе моя, Господа!..

Автор
Дата выхода
12 октября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Благослови, душе моя, Господа!.." — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Благослови, душе моя, Господа!.." — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнював білі плями в нашій історії.
«Благослови, душе моя, Господа…» – збірка щоденникових записів, спогадів та роздумів, зроблених Романом Іваничуком протягом одного року у складний для країни час – починаючи з 5 вересня 1991-го (в день підняття над будинком українського парламенту синьо-жовтого прапора і через тиждень після того, як Верховна Рада УРСР проголосила Акт Незалежності України) і закінчуючи 5 вересня 1992-го. Це сокровенні думки письменника, депутата, члена опозиційної Народної Ради, щодо створення незалежної Української держави, переосмислення ним минулого і сьогодення, його надії і сподівання на щасливе майбуття нашої країни.
📚 Читайте "Благослови, душе моя, Господа!.." онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Благослови, душе моя, Господа!..", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Добратися до мене Шкрупила не встиг: загинув пiд час черговоi облави вiд упiвськоi кулi. А рукопис моеi першоi повiстi десь, може, i донинi зберiгаеться в архiвах КГБ.
Дякую Боговi, що на нього нiхто не наткнувся в сiмдесятих роках. Я тодi щодня чекав арешту: мiй роман «Журавлиний крик» розiйшовся самвидавським способом по руках, i, якби його видали десь на Заходi, мене б спiткала така сама доля, як Ігоря Калинця. Пронесло… Та я тодi потерпав i за iнше: вряди-годи КГБ вишукував у своiх архiвах компромати на письменникiв.
…Добре, що Марфа Якiвна евакуювалася. Ми всi це зрозумiли першого дня пiсля того, як бiльшовики залишили Коломию. Озлобленi на комунiстiв газди вночi перебили всiм партiйцям вiкна, а вдень привели до школи на розправу найлютiшого бiльшовицького активiста Василя Маковiйчука… Хтось iз селян прибiг до мого батька сповiстити, що Маковiйчука у школi вбивають. Тато щодуху помчав до школи, ще встиг його врятувати: озвiрiлi самосудцi добивали нещасного на пiдлозi.
Пiсля вiйни Марфа Ляшенко написала батьковi й матерi довгого листа. Вийшла замiж, мае дiтей, учителюе на Полтавщинi. Вважае свое перебування у нашому домi найкращими днями свого життя.
«Я до всього ставилася так, як ви, та хто мiг у цьому зiзнатися? – такими словами закiнчувала вона свого листа. – Слово до слова пам’ятаю, що ви менi сказали на прощання, Іване Миколайовичу. Але коли воно збудеться, коли?»
Вiрю, що Марфа Якiвна ще жива-здорова i, напевно, вона, ii дiти та внуки проголосують за незалежнiсть Украiни на референдумi 1 грудня 1991 року.
3
Недавно менi вдалося помiняти пори року – нашу весну на австралiйську осiнь: Товариство «Украiна» вiдрядило мене на п’ятий континент керiвником концертноi групи, до якоi входили оркестр ансамблю «Галичина», солiсти та ведучий програми. Це був перший вiзит украiнського професiйного колективу до нашоi дiаспори в Австралii. Бар’ер упав, i зневаженi та оббрiханi бiльшовиками iзгоi обнялися iз затаврованими самими ж емiгрантами материковими украiнцями, i стала наша нацiя на кiльканадцять мiльйонiв бiльшою, i стала вона единим монолiтом, кожен член якого, де б не жив, враз отримав вiд долi можливiсть працювати для Украiни i ставити ii на ноги полiтичною дiяльнiстю, матерiальною допомогою чи то досвiдом довголiтньоi боротьби за незалежнiсть.
Та я, мабуть, поквапився назвати украiнську нацiю монолiтом, не скоро ще вона заслужить на таке визнання.








