Благослови, душе моя, Господа!..

), якою радянська влада цинiчно споювала вчорашнiх просвiтян i вiдродженцiв, котрi за Польщi, повиганявши з сiл корчмарiв, заприсягались у церквi на Євангелii не вживати спиртного.

«Такоi влади нам треба!» – гатив кулаком об ляду дебелий вуйко, кидаючи крамаревi лише червiнця i забираючи в нього п’ять пляшок найчистiшого трунку для кумпанii, – одна така пляшка за панськоi Польщi коштувала десять злотих, тобто один центнер жита… П’яна мужва закладалася за горiлку в що-небудь: хто пiднiмав на руках бочку з нафтою, хто iв мило, були навiть такi, якi брали рекорд по спусканню повiтря… Дурний регiт стрясав смердючою крамницею, мораль руйнувалася миттево, зникали повага до старших i сором перед дiтьми – все ж можна.

Нинi з вiддалi часу намагаюся оцiнити той стан моiх односельцiв, шукаючи якогось виправдання для такого раптового упадку духовностi, i приходжу до висновку, що зла в людинi закладено набагато бiльше, нiж добра, i тому впродовж всiеi iсторii людство те й робило, що вишукувало проти того зла гамiвнi сорочки: мораль, страх Божий, пошанування батькiв i традицiй, Церкву, школи, iнститути милосердя, судочинство; а комунiзм i фашизм усе це разом злiквiдували, випускаючи з пляшки хама, якому все дозволено: брехати, називати чорне бiлим, убивати, паплюжити найсвятiше, за наклепи брати грошi, за хабарi купувати посади, – i якого, зрештою, коли вiн стае надто шкiдливим, можна без суду знищити, створюючи при тому iлюзiю права, – i що там дивуватися, коли побожний дядько, який i курки не мiг зарiзати, ставав холоднокровним убивцею, коли чесний газда, якому курокрад здавався найбiльш пропащою людиною, ставши крiпаком-колгоспником, вмить осягав науку злодiйства, i нiхто йому цього не брав за зле («не вкрадеш – не будеш мати»), коли наймерзеннiша професiя – донощицтво – забезпечувала вiдповiднi до виробiтку посади, коли звалити хрест, осквернити чи зруйнувати храм, плюнути на розп’яття вважалося доброчиннiстю, – оце вам матерiал для шкiльних творiв на тему «Що нам дала радянська влада».