Благослови, душе моя, Господа!..

Проте анi один, анi другий не могли ii врятувати, бо iснуе поза волею тиранiв суспiльний закон про право народiв на незалежнiсть, i дiе вiн, хоч часто iз запiзненням, – неухильно.

Був час, коли i я пiддався гiпнозовi Горбачова: на один момент, пiд час розмови з ним у Львовi, я, заворожений його псевдовiльнодумною демагогiею, повiрив, що це посланець Божий.

Облуда! Тбiлiська й вiльнюська трагедii довели, що нiколи не можна заслiплюватися самодержцем, навiть якщо вiн ходить у народ; у критичну для себе пору жоден iмператор не зупиняеться перед кров’ю.

Я надто рано назвав «перебудовний» час волею, я так i сказав про цей перiод у своему романi «Бо вiйна – вiйною». Беру своi слова назад: клiть тюрми розширилася, проте грати на вiкнах залишилися, i як я мiг допуститися, нехай на одну мить, такоi блюзнiрськоi думки, коли сам не раз твердив, що воля може настати тiльки тодi, коли народ побудуе на мiсцi тюрми Храм!

Як можна було повiрити полiтикановi, який вийшов iз хрущовсько-брежневськоi школи, що вiн мае намiр розвалити iмперiю? Горбачов дав нам догризати кинуту ще колись Хрущовим кiстку – Сталiна – i разом iз своею бандою, яку тепер сам запер до тюрми, радiв, спостерiгаючи, як впиваеться народ марною помстою над трупом i, захмелiвши, не помiчае, що дух Сталiна значно живучiший, нiж сам тиран во плотi!

Колись, ще у днi лiтературноi юностi, я почув – одну вiд полiтика, а другу вiд фiлософа – двi формули, якi гранично точно охарактеризували радянську систему.

Джон Кеннедi в одному зi своiх iнтерв’ю назвав Радянський Союз «свiтом полiтичних непевностей i матерiальних нестач». Чи можна влучнiше назвати державу, гербом якоi мiг би стати образ черг до магазинiв i яка не те що постiйно глумиться над своiми мертвими вождями, а й може навiть без прокурорських санкцiй iнтернувати живого президента?

А Жан-Поль Сартр на початку шiстдесятих рокiв, повернувшись додому з подорожi Радянським Союзом, заявив зовсiм категорично: «Ця система не надаеться до ремонту, ii треба поламати i викинути на смiття!»

Нинi ми, дозрiвши до такого розумiння найрадикальнiшоi проблеми, засукуемо рукави.