Марго та сексот

Якби комусь збрело в голову, що цей новий начальник престарiлий i скрiзь лисий, то треба уточнити, що вiд роду йому на ту мить не було вiдмiряно ще й тридцяти рокiв. До того ж вiн був злегка спортивним, злегка симпатичним, та найголовнiше – досить кебетним, щоб не потрапляти на гачок володаркам таких ось нiг. Чи був вiд достатньо твердоголовим? Це питання риторичне. Бо в чоловiковi мирно уживалися аристократизм i солдафонський гумор, товариськiсть i вульгарнiсть, благородство i мерзеннiсть… Ба бiльше, вистачило мiсця навiть для бабськоi слiзливостi при нiбито залiзнiй витримцi.

– Доброго дня! Мене звати Ангела, – сказала володарка гарних нiг, вiдiрвавшись вiд купки паперiв та просто й грацiйно повернувши голову назустрiч новому начальнику.

Така легкiсть здалася йому неприпустимою фривольнiстю, хоча бачити жiнку в стiйцi «струнко» не передбачалося, та все ж… А ще – це iм’я! Не вистачало йому знову-таки янгольського начала в такiй ось подобi?

– Може, показати вам кабiнет…

– Я сам! – рубонув твердо.

Зробив кiлька крокiв до дверей, вiдчуваючи непереборне бажання скористатися периферiйним зором, можливостi якого розвинулися в нього до припустимих полiв бачення ще в технiкумi механiзацii сiльського господарства на заочному вiддiленнi. Тодi вiн стежив за дiвчиною, котру все свое наступне життя пригадував як номер два, хоча якраз вона не мала аж нiякого приводу бути пронумерованою саме у такому списку. У кабiнетi математики та едина представниця протилежноi статi в iхнiй групi сидiла зазвичай трохи лiворуч вiд нього, а в кабiнетi украiнськоi мови та лiтератури – праворуч.

Обриси ii рiзкуватого профiлю прикрашали всi його конспекти, усi аркушi i шпаргалки, навiть почасти – власну долоню. Пристрасть до замальовок i шаржiв переслiдувала теперiшнього начальника завжди i, пiймавши мить iстини на обличчi того, кого малював, вiн вiдчував непоясниме задоволення – щось близьке до самозабуття. Згодом, коли придбав фотоапарат «Зенiт», просто таки полював за людьми, вихоплюючи постатi й обличчя iз велелюдного простору.

Вiн легко вiдiрвався вiд спогадiв i зосередив увагу на довгоногiй жiнцi, котра могла б iз часом мати свiй порядковий номер в потайному списку, але зараз чомусь нiяких емоцiй, окрiм банальноi цiкавостi, не викликала. Вона все ще стояла на тому ж мiсцi, ледь змiнивши позу.

Переступивши порiг кабiнету, вмить забув про неi.

Озирнувся.