Марго та сексот

У тому домi четверо дверей – усi прямо з двору, за кожними дверима – цiла ватага людей. Але про них – пiзнiше…

Тиха вуличка дивним чином зачаiлася в центрi мiстечка, i Валька з Ксенькою, частенько залишаючись влiтку на цiлий день удвох, – як лихий на шкоду – вишукували собi пригоди. Щоб удома не вмерти з нудьги чи не перестаратися аж до кутка з вiником у руках – так малих найчастiше карали ввечерi за шалапутство, – вони часто-густо випихалися мандрувати. Походеньки припали до душi не так старшенькому, як малiй, вона мiцно хапала Вальку за руку й настирно тягла з двору.

Сонячного i пломенистого до болю в очах дня наша парочка, вже охрещена в очi й позаочi вигуками однолiткiв-заздрiсникiв «тiлi-тiлi тесто, женiх i невеста», не змовляючись, повернула повз «пожарку» – так i нiяк iнакше називали в мiстi частину пожежноi охорони – на вулицю Ленiна, вождя всiх тодiшнiх мiсцевого i державного значення керманичiв та пролетарiату. Легко перебрiвши дорогу, благо, що машини по мiсту iздили не набагато частiше, нiж вантажнi баржi плавали по рiчцi Сулi, дрiбнота завмерла скраю хiдника.

Та й не тiльки вони, перехожi дядечки й тiтоньки, роззявивши роти, теж витрiщалися на новеньку вантажiвку – такий собi автомобiль «газон» чи точнiше ГАЗ-53, який стояв навпроти школи № 1. Валька знав марки усiх машин, якi курсували мiстом, бо його батько донедавна працював водiем ще довоенного автобуса, а щойно перейшов у вiйськову частину i там кермував величезним тягачем та раз у раз вiв просвiтницьку роботу iз сином та дворовими пацанами.

– Пiшли вже! – потягла хлопця за руку Ксенька. – Ну хiба ти не бачив машини?

– Такого «газона» не бачив. Дивись, кабiна аж блищить. Новенька.

Дiвчина завмерла на килимковi iстинного трав’яного газону, а Валька почав намотувати кола довкола автомашини. Вiн не тiльки придивлявся й мацав те диво, а навiть принюхувався до нього.

– Пахне фарбою. Кажу ж, новенька…

– Нiчого вона не пахне. Менi так навiть воняе.

– Ти шо, не бачиш?! То кiнський кiзяк тхне. Ба, тут пiдвода стояла i коняка наваляла купу.

А машина пахне фарбою i бензином. Я чую…

Вiн пiдiйшов до кабiни i, озирнувшись, випнувся на пiднiжку. Зазираючи у вiконце, приплюснувся носом до скла i уважно розглядав кермо i всiлякi там штуковини з покажчиками. І така цiкава пичка вимальовувалася в нього збоку, що Ксенька не втрималася й сама подерлася на пiднiжку поряд хлопця.

– Валь, чуеш, подай руку… Подай, а то зараз зареву, – шантажувала вона соратника по мандрах.