Поміж двох орлів

Чернець кинув оком на отвiр у стiнi, який колись був вiкном. Недавно пiд час небувалоi бурi вiтер розбив скло, а поставити нове у нього не було нi сил, нi коштiв. Добре, що зараз травень, тепло, а потiм можна щось придумати.

«Якщо менi ще буде потрiбне згодом тепло…» – подумав Амвросiй.

Важкi темнi свинцевi хмари, здавалося, надовго зачепилися за густi верхiвки модринових велетнiв гори Гарай. З власного досвiду брат Амвросiй знав, що це вiрна ознака погiршення погоди. Далебi, цьогорiчна весна, здавалося, вилила на землю всю воду, яку тримала на небi; земля вже не могла прийняти у себе бiльше; мiсцева рiчка розлилася, десь там нижче за течiею затопила луги, а дощ хлющив мало не щодень.

Амвросiй подумки подякував Боговi за мудрiсть першого iгумена монастиря: вiн поклав звести обитель на високому лiвому березi рiчки. Внизу, хоч i ближче до мiстечка Винники, замiсть того, щоб кожну хвилину вiддавати Боговi, довелося б боротися за земне iснування…

За дверима келii почулося кряхтiння.

Клацнула дерев’яна клямка, заскрипiли давно не змащенi дверi, i у келii одразу стало тiсно. Високий юнак iз кучмою кучерявого чорнявого волосся поставив на стiл поряд зi списаними аркушами вузлик. Привiтався.

– Я не чекав, що ти прийдеш сьогоднi, – озвався Амвросiй.

– Ось, мати приготувала… – замiсть вiдповiдi сказав юнак.

Вiн розв’язав вузлик, i чернець побачив двi великi рибини й буханець чорного хлiба.

– Тарасе! – захоплено вигукнув Амвросiй. – Звiдкiля таке багатство?

Юнак задоволено усмiхнувся.

– Вчора наловили з хлопцями, – пояснив. – На мочарах. Стрвиня розлилася аж до горбiв, там води лише по колiна, рибу можна ловити руками. Наловив аж вiсiм. Двi ось принiс вам.

– Оце спасибi тобi! Що ж, сiдай, пообiдаемо разом.

– Нi, я не буду, – вiдмовився Тарас.

Вiн сiв навпроти старого ченця i мовчки дивився, як той iсть. Амвросiй обережно, лише одними кiнчиками пальцiв, розпотрошив ще теплу рибину, витяг кiсточки, i захоплено вiдправив шматок до беззубого рота, смачно при цьому прицмокуючи.

Ось уже другий рiк Тарас кожного дня приходить у келiю до Амвросiя.