Отроки княжича Юрія

Невдовзi на столi перед воеводою з’явилася звична йому у походi нехитра iжа, яку вiн визнав досить смачною, про що не забарився повiдомити Боянi. Жiнка враз повеселiшала i поцiкавилась, чи не бажае пан воевода ще чогось.

– Не зараз, – вiдказав Глiб. – Увечерi приготуй квас, якщо можна.

– Принесу. Вiн у мене вже готовий.

– Потiм, – повторив Глiб i нахилився над столом, даючи зрозумiти, що глядачiв не потребуе.

Бояна зрозумiла одразу i залишила його самого, прикривши за собою скрипучi дверi. І Глiб, i Бояна одночасно вирiшили, що iх треба змастити.

Лише тепер молодий чоловiк вiдчув, наскiльки вiн голодний. Зрештою, це був перший нормальний обiд за останнiй тиждень. Пiсля поразки у битвi з поляками на обiд часу не вистачало, а вiдучора нi iсти, нi спати вiн не мiг. Все думав, що такого зробити, щоб виправдати довiру князя.

Слушно припустивши, що голодним впоратися з поставленою задачею йому буде важче, нiж ситим, Глiб вирiшив трохи пiдкрiпитися. Тим бiльше, що роботи у Щекотовi дiйсно багато.

Новий воевода не став засиджуватися за обiдом, швидко проковтнув принесену iжу i, накинувши на себе верхнiй одяг й надiвши шапку (не вистачало ще застудитися!), знову вийшов надвiр.

Там вiн одразу зауважив змiни, котрi його приемно вразили. Зникли навiть поодинокi дружинники, що бовванiли на центральному майданi. Зате за стiною чувся шум великоi кiлькостi людей, у якому важко було розпiзнати окремi слова. Але навiть у такому шумi Глiб розчув деякi вислови, що стосувалися його особи.

Проминувши ворота, воевода вiдзначив, що десятник Ярополк все-таки зумiв органiзувати людей для роботи. Видно, поки однi збирали чоловiкiв у навколишнiх селах, iншi вiдправили всiх вiльних дружинникiв за водою. Правда, перед тим необхiдно було розламати товстий лiд. Зрештою, поки Глiб обiдав, на озерцi, майже навпроти брами, вже синiла ополонка, а у ровi чекали вогню першi сухi в’язанки. Появу воеводи майже нiхто не зауважив: бiльшiсть його не знала, а десятники, котрих Ярополк поставив наглядати над роботою, були дуже зайнятi.

Зате до Глiба одразу пiдiйшов Ярополк. Вiн виглядав принаймнi удвiчi старшим вiд нового воеводи i був щиро ображений у своiх почуттях, необхiдностi вислуховувати неприемнi для себе речi. Але найгiрше було те, що Глiб був правий i Щекотiв нiяк не вiдповiдав тим вимогам, якi були основними для оборони.

– Робимо, – тiльки i сказав Ярополк.