Отроки княжича Юрія

Будинки, де жила дружина воеводи, тулилися ближче до дерев’яного частоколу. Загалом, у Щекотевi проживало до сотнi дружинникiв. Їхня чисельнiсть поповнювалася ще декiлькома сотнями чоловiкiв iз навколишнiх сiл.

Глiб, тiльки-но прийнявши обов’язки воеводи, зiбрав у своему новому житлi десятникiв. Цi стiни ще зранку пам’ятали дух попереднього господаря, котрого князь Лев, невдоволений його дiями на данiй посадi, без попередження забрав iз собою, перед тим при всiх обiзвавши лакизою?.[11 - Тут – пiдлабузник.

Що собою представляе новоспечений воевода, десятники зрозумiли одразу ж пiсля його перших слiв. Тим не менше удвiчi молодший, анiж попереднiй, новий господар Щекотова iз завзяттям взявся за доручену йому справу.

Але спочатку на десятникiв чекало продовження розносу, яке почав ще князь. Правда, на вiдмiну вiд Лева Даниловича, сердитого на себе i всiх за недавню поразку, воевода Глiб вирiшив пропустити риторику, як вiн сам виразився, й одразу вирiшив взяти бика за роги.

– Укрiплення Щекотова полякiв не затримають, – почав Глiб, окинувши присутнiх важким, як йому здавалося, поглядом.

Семеро десятникiв були старшими вiд нього за вiком, але той факт, що представив нового воеводу сам князь, одразу визначило iхне ставлення до нього.

– Чому дитинець не оточений ровом? – допитувався Глiб.

– Там е рiв, – спробував виправдатися один з десятникiв.

– Це не рiв, а канавка, яку звичайно я викопував дитиною, щоб спустити воду пiсля дощу. Правда, це було дуже давно.

Десятники переглянулися i зашумiли.

– Щось не так? – запитав Глiб. – Здаеться, я висловився зрозумiло.

– Але ж, воеводо, зараз зима, – спробував заперечити той самий десятник. – Земля промерзла на не один лiкоть. Навiть якщо довбати день i нiч, користi буде мало. Треба почекати.

– Чого почекати?

– Почекати, поки земля розмерзнеться.

– Якщо ми не зробимо укрiплення навколо Щекотiва хоча б за три днi, весни можна вже не чекати. Тому…

Глiб пiдвiвся.

– Вийдемо, – сказав вiн. – Подивимось, що можна зробити.

І першим покинув кiмнату.

Присутнi послiдували за ним, при цьому не перестаючи обговорювати почуте. Вони ще не знали, чи не вiдмовиться молодий воевода вiд свого рiшення, але було зрозумiло одне: спокiйне життя для них закiнчилося.

Тим часом Глiб накинув на себе теплий одяг i простоволосий попрямував центральним майданом до ворiт, залишивши десятникам самим вирiшувати йти чи нi.