Настане день, закінчиться війна…

– Господи! Добре як!

На цi слова брат вiдповiв:

– Почекай, коли приiдеш назовсiм. Тодi зрозумiеш: все, що було з тобою ранiше, залишилося в минулому i вже не повернеться. Вченi називають це депресiею.

– А ти? – здивувався Теодор.

– І я також пережив це. А тобi, брате, буде важче.

– Чому?

– Я служив у пiхотi. А ти у драгунах. Тобi важче повертатися до сiльськоi роботи. Тим бiльше зi Львова.

– Ну, це ще довго. Ще рiк. Вiн, кажуть, найдовший.

– Це точно, – згодився Іван. – То пiшли до господи.

– Пробачив. Живiть поки що. А там розберемось.

Юрко несмiливо доторкнувся до його шаблi.

– Дорку!

– Ну?

– Можна, я побiжу до хлопцiв? – благально запитав вiн.

Старшi брати переглянулися.

– Звичайно, у шоломi, – здогадався Теодор.

Юрко кивнув головою, вiд чого шолом накрив обличчя.

– Ну, бiжи, – згодився Теодор. – Тiльки поверни його менi до завтра, а то який я драгун без шолома!

Пiдтримуючи головний убiр двома руками, Юрко кинувся на вулицю, де на поважнiй вiдстанi вже чекали сусiдськi хлопчаки.

– Як вiн? – запитав Теодор.

– Нiчого, роботящий, – вiдповiв Іван. – Тiльки вчиться не дуже. Пан вчитель каже, що неуважний на уроках. А я все-таки брат йому, а не батько! Ти б поговорив з ним. Може, тебе хоч послухае!

– Спробую, – непевно сказав Теодор. – Пiшли до хати.

Брати загрузилися амунiцiею i занесли ii у сiни. Поклали на лавку. Теодор вибрав речовий мiшок i гвинтiвку i з ними зайшов у кiмнату.

За час його вiдсутностi тут майже нiчого на змiнилося, лише стало дещо затишнiше i на стiнi з’явилися два портрети. На одному з них (маленькому) Теодор впiзнав себе. Вiн сфотографувався у березнi одразу пiсля того, як став гефрайтером. Мама повiсила знiмок над своiм лiжком.

Другий, значно бiльший портрет висiв на протилежнiй стiнi. На ньому у вiйськовiй формi третього драгунського полку цiсар Франц Йосиф Перший споглядав на життя своiх любих пiдданих.

(Брат Іван повернувся з вiйська переконаним прихильником цiсарськоi монархii. Видно, унтер-офiцер 89-го пiхотного полку був бiльш переконливим, нiж кадет Грегоре Кокулеску.)

– «Боже, буди покровитель, Цiсарю, Єго краям», – прочитав Теодор першi слова гiмну.

– Тобi не подобаеться портрет цiсаря у нашiй хатi? – здивувався Іван.

– Менi не цiсар не подобаеться, а те, що крiм нього тут вишу i я, i ду-у-уже гублюся поруч з ним, – вiдказав середнiй брат.