Настане день, закінчиться війна…

Деякi зустрiчнi поважно кланялися i вiталися. Теодор, що вперше був не лише на цiй вулицi, але й у Львовi взагалi, особливо у цьому районi, розумiв, що це вiтаються з його супутницею, яка тут жила.

А ось i ii будинок. Стася повернула у провулок i зупинилася бiля великих дубових дверей. Теодор хотiв було вiдкланятися, але дiвчина зупинила його.

– Я прошу вас зайти, Теодоре, – сказала вона. – Я хочу познайомити вас з моiми батьками i розповiсти про ваш героiчний вчинок.

Засмужний спробував заперечити i вiдмовитися вiд такоi сумнiвноi честi, але було пiзно.

Теодор вперше був у мiськiй квартирi, тим бiльше, що тут жили небiднi люди. Це вiн зрозумiв з багатого одягу на вiшалцi, дзеркал i бiлоi скульптури якогось юнака у кутку.

Зi сходiв до них спускалася лiтня жiнка.

– Стасю, що сталося? – сплеснула вона руками. – Чому ти так рано? Де Генрiк? І хто цей молодий чоловiк?

– Мамо, не хвилюйся, зi мною вже все гаразд, – заспокоiла ii дочка.

– Вже гаразд? – перепитала мати. – А що було негаразд?

– На мене напали хулiгани.

Почувши такi слова, панi однiею рукою схопилася за голову, а другою за перила.

– Мамо, не переживай. – пiдбiгла до неi Стася. – Кажу ж, все гаразд. Мене врятував пан Теодор.

Дiвчина кинула поглядом на драгуна, вiд чого вiн почервонiв.

– А Генрiк? – запитала мати.

– О Генрiк! Вiн втiк перший.

Мати випросталася, критично оглянула дочку, потiм владним голосом покликала:

– Агнежко!

Одразу ж з бокових дверей з’явилася покоiвка.

– Скажи пановi адвокату, що я його прошу спуститися сюди.

– Так, панi!

Покоiвка побiгла виконувати наказ, а мати звернулася до дочки.

– Стасю! Тобi потрiбно переодягнутися. Цi волоцюги, напевне, не милися декiлька днiв. А пан Теодор почекае.

– Добре, мамо! – вiдповiла Стася i, кинувши: – Я зараз! – побiгла нагору.

Майже одночасно з бокових дверей з’явився лiтнiй чоловiк у довгому зеленому халатi. Вiн недовiрливо подивився на Теодора i пiдiйшов до дружини.

– Що сталося, дорога?

– Ти уявляеш, Каролю, на нашу Стасю напали якiсь хулiгани, а цей молодий чоловiк врятував ii. Уявляеш?

– Чому не уявляю, – спокiйно вiдповiв чоловiк. – Мене дивуе, що це сталося лише сьогоднi. З усiм тим… Молодий чоловiче, ми з дружиною безмежно вдячнi вам за цей ваш вчинок. Можу я дiзнатися, хто ви?

– Теодор Засмужний! – Драгун клацнув пiдборами, вiд чого дзенькнули шпори.