Настане день, закінчиться війна…

 – Унтер-офiцер продовжував: – Я корпораль Бишко i ваш безпосереднiй командир. Вже завтра вас офiцiйно розподiлять у наш перший ескадрон. Ви отримаете амунiцiю, гвинтiвку, шаблю, а то драгун без шаблi, що дiвка без приданого. Хто з вас знае, що означае слово «драгун»?

Цього нiхто не знав.

– Драгун – це дракон по-французьки. І я зроблю все вiд мене залежне, щоб на маневрах, а прийдеться, то й на вiйнi, ви були драконами.

– А яка може бути вiйна? – хтось подав голос злiва.

Корпораль прищурено подивився на нього.

– Ти гадаеш, що немае у свiтi держав, що косо дивляться на наше цiсарство? – запитав вiн. – Буде вiйна чи нi, а ми повиннi бути готовi до неi завжди. І ще одне. Хочу, щоб ви зарубали на своiх носах: я не потерплю непослуху. Попереджаю зразу – у мене важка рука.

Гнат Бишко чомусь подивився на драгуна, що стояв бiля крайнього лiжка, той знiтився, а присутнi зареготали. Не знаючи, як реагувати на цей смiх, новобранцi скромно мовчали.

За цим смiхом не замiтили, як у казарму зайшов лейтенант Франц фон Шлосман.

– Гер лейтенант! – доповiв корпораль. – Проводжу з прибулими ознайомлювальну бесiду.

– Мудро! – похвалив лейтенант. – Яке враження?

– Навчимо! – невизначено вiдповiв Бишко.

– Також вiрно. Я бачу, ви вже познайомилися. Пане корпораль, вкажiть новобранцям iхнi мiсця. І я завтра зранку чекаю вас на плацу.

Коли офiцер пiшов, прибулих розподiлили по лiжках, попередивши, що це лише сьогоднi вони так швидко опинилися в казармi.

Теодор Засмужний хотiв «поселитися» поруч з новим товаришем з Мостiв, але йому довелося дiлити двоярусне лiжко з вже знайомим румуном, причому спати прийшлося на верхньому ярусi. Теодор зняв мундир, чоботи, акуратно склав iх на табуретцi i вилiз нагору.

Нi з ким говорити не хотiлося. Лише побути на самотi. Вiн помiтив, що багато прибулих також усамiтнилися, принаймнi думками. Драгуни, що прослужили рiк або й бiльше, розбрелися гуртками i зайнялися своiми справами, в основному грали в карти.

А думки у Теодора були тривожнi. Якось одразу його вирвало iз звичного йому життя i кинуло у незнайомий вир. Ще зранку вiн був вдома, востанне нагодував коней, обiйшов господарку, не так, щоб прослiдкувати за чимось, а радше, щоб запам’ятати. Дорогою до вiйська вони з хлопцями будували такi-сякi плани на майбутне.