Настане день, закінчиться війна…

Вiн лише кивнув сусiдньому призовниковi, щоб той зайшов, а сам притулився до стiни.

– Ну? – тiльки i запитав Михайло. – Пiхота?

Теодор заперечливо похитав головою.

– Кавалерiя.

В очах друзiв вiн побачив неприховану заздрiсть.

– Улани?

Вiн усмiхнувся.

– Берiть вище, – вiдповiв. – Драгуни!

Цього, звичайно, нiхто не чекав. Присутнi навiть не знали, як реагувати на цю новину, а Теодоровi не сидiлося на мiсцi. Йому хотiлося якнайшвидше побачити брата i повiдомити про свое везiння. Але покинути примiщення вiн не мiг: дисциплiна – понад усе!

Бiльше нiяких несподiванок не трапилося.

Всi решта хлопцiв потрапили у пiхоту. Коли вони вийшли з будинку, то зiткнулися з черговою десяткою, яка саме заходила всередину. Теодор знайшов односельчан, серед них стояв брат.

– Як? – запитав вiн.

– Кавалерiя, – гордо вiдповiв Теодор i, побачивши кислi обличчя полякiв, що прислухалися до iхньоi розмови, добавив: – Bede sluzyl w dragonach.[11 - Служитиму в драгунах (пол.).]

Ця новина виявилася несподiваною не лише для полякiв, але й брата Івана.

– Ти не помилився? – недовiрливо перепитав вiн.

– Нiмецьку я знаю, – ображено вiдповiв Теодор.

– Дивно.

– Що саме тобi дивно?

– Наскiльки я знаю, русини в драгунах не служать.

– Виходить, служать. А якщо нi, то я буду перший.

– І все ж дивно.

Дверi будинку вiдчинилися, i на подвiр’я вийшов той самий офiцер. Тепер Теодор мiг уважнiше його роздивитися. На офiцеровi були крапового кольору штани, заправленi у хромовi чоботи зi шпорами.

Голову офiцера покривало кепi, таке ж, як Івана, але головний убiр був без двоголового орла, лише кокарда. З лiвого боку до ременя крiпилася шабля.

Офiцер озирнувся, i, помiтивши Теодора, направився до нього.

– Іване, ось цей офiцер.

Брат уважно придивився до офiцера.

– Це лейтенант.

Помiтивши офiцера, люди розступалися, даючи йому дорогу. А вiн зупинився перед Теодором, що не знав, як себе тримати.

У правiй руцi лейтенант тримав невеличку папку.

– Теодор Засмужний, – по складах сказав вiн.

 – Ви служитимете пiд моiм керiвництвом. Зараз ми вiдправляемося на мiсце постiйного перебування.

– Зрозумiло, – тiльки i спромiгся Теодор.

Наперед вийшов Іван.

– Гер льойтнант! – звернувся вiн. – Пробачте, я погано розмовляю по-нiмецьки. Можу звернутися до вас польською?

Лейтенант дивно подивився на Івана, на його вiйськову форму i кивнув.

– Хто ви?

– Я брат Теодора. Пiхотинець 89-го пiхотного полку. Демобiлiзований тиждень тому.