Галицька сага. Примара миру

А незнайомець галантно припiдняв капелюха i продовжив:

– Прошу прийняти вiд мене тисячу пробачень, якщо мимоволi налякав панi! Повiрте, у мене навiть не було на думцi зробити подiбне!

– Ви мене не злякали, просто я не гадала нiкого стрiти! – вiдповiла дiвчина.

Незнайомець посмiхнувся.

– Тодi моя совiсть чиста! – сказав вiн. – То ви поможете менi?

– Залежно чим!

– О, моя просьба буде неважкою! Вона вас зовсiм не обтяжить!

– Я вас слухаю!

– Менi потрiбно знати, де живе одна людина. Адже ви мiсцева i тут знаете всiх!

– Так, а кого вам треба? – запитала Марiя.

– Тому Бiлецького.

Почувши це, Марiя зупинилася й обережно подивилася на незнайомця. Той, вiдчувши змiну у поведiнцi випадковоi знайомоi, тiльки запитав:

– Щось не так?

– А навiщо вiн вам? – поцiкавилася Марiя.

– Я привiз йому перший випуск збiрника, над яким ваш односелець трудився два роки, – повiдомив незнайомець.

– Що за збiрник?

– «Талергофский альманах». Але я помiтив, що ви напружились, коли почули, кого менi треба.

Марiя уперше посмiхнулася, i невiдомий вiдзначив, що у неi приемна посмiшка.

– Певно, що знаю. Мало того, скажу бiльше: то мiй тато! – повiдомила дiвчина.

Цього разу здивувався незнайомець. Вiн пiдозрiло подивився на спiврозмовницю i насторожено запитав:

– Вас звати… Марiя?

– Так, а звiдки ви знаете?

– Ваш батько багато розповiдав про вас. Коли ми стрiчались у Львовi.

Пiсля цих слiв молодий чоловiк знову зняв капелюха.

– Дозвольте вiдрекомендуватися! Павло Макуха, син Климентiя Макухи, з яким ваш тато разом були у Талергофi! – мовив вiн i для чогось навiть клацнув пiдборами.

– То ви з комiтету зi Львова! – здогадалася Марiя.

– Ви вгадали. То, може, ви таки покажете, де живете? – насмiшливо запитав Макуха.

– Авжеж! Але то треба далеко йти!

– Ну, тодi треба поспiшати!

Вони рушили дорогою до Перетина, а це справдi було не менше двох кiлометрiв, але погода була погожа, сонце перевалило за полудень, i вже не пекло.

– Можу я поцiкавитися у панi, звiдки вона йде? – запитав Павло Макуха.

– Ми з колежанками ходили до церкви. Отець попросив нас прибрати в церквi, бо в понедiлок, на Святого Духа, до нас приiде епископ з Перемишля, i треба було прибратисьи, – сказала Марiя.

– Ну, я чомусь не сумнiваюсь, що пiсля таких слiчних колежанок ваша церква аж свiтиться! Менi аж захотiлося приiхати до вас у понедiлок!

Марiя зашарiлася.