На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Галицька сага. Примара миру» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Книги о войне. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Галицька сага. Примара миру

Автор
Дата выхода
16 октября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Галицька сага. Примара миру" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Галицька сага. Примара миру" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Петро Лущик) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
«Примара миру», третя книга «Галицької саги», охоплює події, що відбувалися у 1923–1928 роках.
15 березня 1923 року у Парижі було вирішено передати Східну Галичину, де переважало українське населення, під опіку Польщі. Не всім таке рішення припало до смаку. Галицькі терени заполонили польські військові осадники, на яких Юзеф Пілсудський покладав великі сподівання; внаслідок проведення так званого «шкільного плебісциту» значно скоротилася кількість українських шкіл; українців витісняють з державної служби…
Щоб протистояти цьому, об’єднуються колишні військові, за плечима яких бої за рідну землю: хтось вступає до лав Української Військової Організації і продовжує збройну боротьбу; хтось розуміє, що побороти натиск польських осадників можна лише спільно, створивши кооперативи; хтось шукає щастя за океаном…
Життя не лише розкидало перетинців різними країнами, але й розвело по різних ідеологіях. Поки що вони не воюють один проти одного, але хто знає, як піде далі?..
📚 Читайте "Галицька сага. Примара миру" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Галицька сага. Примара миру", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Лiкарська комiсiя визнала Костю Смоляра здоровим i годним до служби в уланах. Оскiльки уланський полк розквартировувався у Кам’янцi, а сам Якiв бував там часто, то й розлука обiцяла бути не такою тяжкою. Тим не менш Якiв вирiшив поговорити з сином.
Вони вийшли на галявину перед хатою, Кость почекав, коли батько запалить. А той не спiшив починати розмову. Якiв подивився на сосни, вкритi таким щiльним шаром снiгу, що було дивно, як вiн узагалi не поламав гiлки.
– Костю, те, що ти мусиш служити, е в тому моя вина, – говорив Якiв.
– Чому ви таке кажете, тату? – здивувався син.
– Я гайовий, i менi не випадае ховати сина вiд армii.
– Та ви не гризiтьсьи за то! Я сам хочу служити! Сьи не вдало разом з братами, то хоч тепер.
– Тоди вони йшли служити до своеi армii, а ти – до польськоi!
– А що вже зробиш? – мовив Кость i поправив: – Що тепер уже зробиш?
– Тепер уже нiчого! – згодився Якiв. – Хочу тебе застерегти, сину!
– Я вас слухаю, тату!
Якiв збирався з думками.
– Ти там будеш не сам! Знаю, що там багато своiх, украiнцiв, i навiть е офiцери.
– А що тут поганого? – не зрозумiв Кость.
– А погане те, що поляки у вiйську дiлять нас на «украiнцiв» – вихiдцiв з земель колишньоi Росii – та «русинiв», себто нас iз тобою.
– Але я не русин!
– От тому я i гризусь, що у першу чергу тобi треба сьи бояти не полякiв, а таки своiх!
– Та ви не гризiтьсьи! – повторив Кость.
– На то сьи i надiю! Але, Костю! – Якiв суворо подивився на сина, вiд чого тому стало незатишно. – Якщо через три роки ти вернишсьи сюда i скажеш: «Я естем поляк!», то зразу кажу: можеш навiть не трудитисьи iхати. Не пущу навiть до гуна, вже не кажучи про хату!
Костевi вiдлягло вiд серця.
– Та що ви таке придумали, тату? – з докором сказав вiн. – Я не поляк i не русин! Я е украiнець i вiд того не вiдступлю! Хiба я даремно стiльки часу пропадав у «Просвiтi»?
Якiв по-новому подивився на молодшого сина.
– Просто я не хочу ще й тебе втратити! – признався вiн.
На його очах виступили зрадницькi сльози. Кость обняв батька за плечi.
– Ну, подивiться на мене: який з мене поляк? І бiльше того, ми з вами ще зобачимо свою Украiну! Вам не вдалосьи – я зроблю! – сказав Кость.
Цi слова заспокоiли Якова. Йому враз стало якось спокiйно на душi.











