Манускрипт з минулого

Поцiкавившись, чи п’е Павло каву солодкою, додав цукор, перемiшавши все, i лише затим поставив на вогонь.

– З ким iз невiсток воюе? – запитав Маркiян.

– З Максимом. З невiстками у мами пакт про ненапад.

– А Макс?

– Максим вирiс, змужнiв, але, судячи з усього, не порозумнiшав. Яким шибайголовою був за нашоi молодостi, таким i залишився. Навiть Юля не перевиховала його.

Це розвеселило Маркiяна, i вiн заледве не прогавив момент, коли потрiбно було забирати турку з вогню. Проробивши цю процедуру ще декiлька разiв, вiн розлив свiжий паруючий напiй у фiлiжанки i поставив на стiл тарiлку з солодощами.

– Розповiдай! – сказав вiн.

– Що? – не зрозумiв Павло.

– Причину, через яку ти нарештi згадав свого колишнього однокласника. Адже не лише каву приiхав пити!

– Нi, не лише.

Павло вийняв з кишенi смартфон i, пошукавши потрiбнi фотографii, простягнув Маркiяну.

– Тобi нiчого не говорить цей напис? – запитав вiн.

Маркiян поставив на стiл фiлiжанку, здивовано подивився на фотографiю, потiм рухом пальцiв збiльшив зображення.

– Звiдки це у тебе? – запитав вiн.

– Ти не образишся, коли я не буду вiдповiдати саме на це запитання? – поцiкавився Павло.

– Не ображуся, але ця пересторога даремна. Смiю нагадати тобi, що я священик i з поняттям таемницi сповiдi знайомий не з чуток.

– Але я не сповiдаюсь!

– Забули.

– Ти зможеш розiбрати, що там написано?

– Текст дуже вицвiв, але навiть тепер можу сказати, що це церковнослов’янська мова.

– Ти можеш його прочитати? – не вгавав Павло.

– Спробую, – непевно сказав Маркiян. – Звичайно, краще було б, якби ти привiз iз собою оригiнал.

Павло хмикнув.

– Це для тебе краще. Пергамент виявився настiльки хрусткий, що з нього нiчого не залишилося б пiсля поiздки до вашого села. Вiн узагалi розпався начетверо пiсля того, як я встиг його сфоткати.

– Значить, оригiнал у тебе, i це пергамент.

Павло кивнув головою.

– Забирай свою каву, солодке i йди зi мною, – пiдвiвся Маркiян.

Так вони удвох – Павло з кавою i тацею з солодощами, а Маркiян iз кавою i смартфоном – перейшли до iншоi кiмнати, котра слугувала мiсцевому священику вiтальнею.

– Шнур маеш? – запитав Маркiян, включаючи ноутбук.

Павло заперечливо похитав головою.

– Пригадую, у школi тобi також завжди чогось бракувало, – незлобно сказав господар i, подивившись на марку смартфона, вийняв iз шухляди шнур вiд свого апарата.

– Що ти хочеш робити? – поцiкавився Павло.