Галицька сага. Тінь незалежності

 – Дочекатися, коли до намiсництва прибуде вiце-президент Володимир Дацикевич, i переконати фон Гуйна передати йому владу.

– Буде зроблено! – просто вiдповiв хорунжий.

– Четарю Трух! Зайняти комендатуру i арештувати генерала Пфеффера!

– Зрозумiло!

– Ще. Пане сотнику! Потрiбно захопити Головну пошту, всi залiзничнi двiрцi, радiо, вiдключити мiський телефон та мiжнародну телеграфну лiнiю.

– То в чому проблема? – запитав Вiтовський.

Вiн вiдзначив, що за час своеi вiдсутностi його начальник штабу провiв велику роботу.

– Ми пiдрахували, що у нас в наявностi лише пiвтори тисячi озброених стрiльцiв i шiстдесят старшин. На весь Львiв цього мало!

– Ви правi, пане курiнний: мало! – згодився Дмитро i подивився на ще двох присутнiх.

Четар Володимир Баб’як був знайомий Вiтовському ще з початку вiйни. Пiзнiше iхнi шляхи вряди-годи перетиналися, щоб знову розвести i закрутити у вирi вiйськовоi буденщини. Коли ж в одному з боiв Вiтовському зустрiвся вiстун Василь Баб’як, брат Володимира, i це був лише другий iз чотирьох братiв, Дмитро проникся повагою до Володимира, з яким знався найбiльше.

Пiд час дiяльностi Вiйськового Комiтету, дiзнавшись, що четар Баб’як зараз у Львовi, Дмитро Вiтовський негайно залучив його до пiдготовки повстання.

Інший вiйськовий, пiдхорунжий Левко Вовк з’явився у Львовi буквально три днi тому. Ще двадцять сьомого жовтня вiн був у Черновiцах i слухав останнi настанови ерцгерцога Вiльгельма, а вже наступного дня зустрiвся тут з Дмитром Вiтовським. Левко мав пiдготуватися до приiзду ерцгерцога до Львова, але вже першi слова Вiтовського, сказанi ним тут, у «Народнiй гостиницi», перекреслили весь попереднiй план.

Поки Левко Вовк долав вiдстань вiд Черновiц до Львова, ерцгерцог мав розмову з Вiтовським i повiдомив йому, що серйозно захворiв на простуду, принаймнi, вiн так думав. Вiльгельм все ж не залишав сподiвань бути у Львовi, а поки цього не сталося, просив не залишати свого ординарця.

Так Левко Вовк несподiвано для себе опинився у самiй гущi подiй у Львовi.

– Пане четаре! Пане пiдхорунжий! – звернувся до Баб’яка i Левка Вiтовський. – Вам доручаеться захопити Головну пошту.

Левко Вовк застиг, зненацька захоплений цими словами. Вiн було хотiв сказати, що нiколи не командував навiть вiддiленням, але вирiшив промовчати, слушно припустивши, що йому все ж не доведеться безпосередньо командувати стрiльцями.

– Так точно, пане сотнику! – вiдрапортував вiн.

– Вiзьмете у хорунжого Сендецького одну чоту.